Північно-східні Карпати

Відпочинок в Карпатах — КАРПАТИ.INFO / Західна Україна:

Північно-східні Карпати

Карпати — гірська система, розташована у східній частині Центральної Європи, на території України, Угорщини, Чехії, Польщі, Словаччини, Румунії, Сербії та Австрії. Простягаються від околиць Братислави до Залізних Воріт на 1500 км, утворюючи опуклу дугу, що замикає собою Середньодунайську рівнину.

Українські Карпати — частина гірської системи Східних Карпат (які поділяються на Зовнішні Східні Карпати та Внутрішні Східні Карпати) на Заході України. Їхня довжина від верхів'їв річки Сян до витоків річки Сучава становить 280 км, а ширина — понад 110 км.

Пролягають територією Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей. Площа гірських масивів Українських Карпат становить понад 24 тис. км².

Гірські хребти, розділені поздовжніми улоговинами та розмежовані глибокими поперечними долинами, простягаються, переважно, з північного заходу на південний схід.

Рельєф:

Абсолютні висоти гірської системи коливаються від 120–400 м біля підніжжя гір до 500–800 м у міжгірних улоговинах та 1500–2000 м вздовж основних хребтів.

Усі найвищі вершини — Говерла (2061 м, найвища точка України), Бребенескул (2032 м), Піп Іван Чорногорський (2028 м), Петрос (2020 м), Гутин Томнатик (2016 м), Ребра (2001 м) — зосереджені на масиві Чорногора, розташованому на межі Івано-Франківської та Закарпатської областей. Орографічно Українські Карпати поділяються наступним чином:

  • Зовнішні (Скибові) Карпати (Львівщина, Івано-Франківщина та Буковина)
  • Вододільно-Верховинські Карпати (Закарпаття, Львівщина, Івано-Франківщина та Буковина)
  • Полонинсько-Чорногірські Карпати (Закарпаття, Івано-Франківщина та Буковина)
    • Полонинські хребети (Великоберезнянський, Воловецький, Іршавський, Міжгірський, Перечинський, Рахівський, Свалявський, Тячівський та Хустський райони)
    • Свидовець (Рахівський та Тячівський райони)
    • Чорногора (Верховинський та Рахівський райони)
    • Гриняви (Верховинський район)
    • Яловичорські гори (Путильський район)
  • Вулканічні Карпати (Закарпаття)
  • Мармароський масив (Закарпаття та Івано-Франківщина)

Клімат:

Кліматичні умови Українських Карпат, незважаючи на їх відносно невелику площу, надзвичайно різноманітні. Основним фактором диференціації є різка зміна абсолютних висот: від 150 м до 2061 м. Разом з висотою змінюються термічний режим і режим зволоження.

Клімат більшої частини Українських Карпат характеризується великою кількістю опадів і високою вологістю повітря, значною тривалістю морозного періоду, порівняно низькими температурами повітря і ґрунту.

У цілому клімат Українських Карпат помірно континентальний, теплий, з циклонічними та антициклонічними вторгненнями атлантичного повітря.

Пересічна річна температура повітря в Українських Карпатах становить +5…+7°С, а на найвищих гірських масивах — Чорногорі, Свидовці, Гринявських горах — до +4°С і менше. Навіть в умовах низькогір'я річні температури повітря не перевищують +7°С.

На одних і тих самих висотах температура повітря над південно-західними схилами Карпат дещо вища, ніж над північно-східними. Пересічна річна кількість опадів у Карпатах коливається в межах 800-2000 мм і більше. Максимальна кількість випадає влітку, мінімальна — взимку і навесні.

Значно підвищені над рівнем моря гірські масиви і високі вершини гір отримують щорічно понад 1500 мм опадів. Найбільше опадів зафіксовано в околиці села Руська Мокра (2238 мм) на Закарпатті.

Відносна вологість повітря у Карпатах висока, дні (у квітні-жовтні) з відносною вологістю нижчою від 30% тут бувають дуже рідко.

За рахунок атмосферних процесів у високогір'ї Українських Карпат формується клімат Прикарпаття, де сформувалися три основні кліматичні райони:

  • Північно-західний — до міста Стрий, з найбільш «атлантичним» помірно теплим кліматом: зими тут теплі (середня температура січня -3,9°), літо прохолодне (середня температура липня +17°). Район найбільш зволожений — 700 мм опадів на рік;
  • Центральний — до міста Коломия, з теплим кліматом: середньорічні температури повітря вищі, а опадів менше — в середньому 700 мм;
  • Східний — до міста Чернівці, з дуже теплим, але менш зволоженим кліматом: за рік тут випадає менше 600 мм опадів, середня температура січня становить -4,8°, а липня — +18,8°.

Прикарпатське передгір'я також ділиться на три райони:

  • Північно-західний, до міста Болехів, найбільш зволожений, з м'якою зимою і нежарким літом;
  • Центральний, до міста Косів, з більш континентальним і менш вологим кліматом;
  • Південно-східний, до містечка Берегомет, з найбільш континентальним кліматом.

Клімат Закарпаття помірно континентальний, він формується значним сонячним випромінюванням та південно-західними вітрами. З півночі регіон захищений горами від холодних арктичних повітряних мас. Улітку середня температура повітря становить +21 °C, а взимку −4 °C.

Водні ресурси:

У Карпатах протікає надзвичайно багато річок, струмків і потічків. Загальна їх кількість понад 31 тисячу, а довжина річкової мережі становить 46,5 тис. км. Всі вони належать до Чорноморського басейну, Головний європейський вододіл проходить трохи північніше від Карпат.

Насиченість території Українських Карпат річками є найбільшою в Україні, що у 4-7 разів перевищує аналогічні показники інших регіонів держави. Головні річки Карпатського регіону — Тиса, Прут, Сірет (басейн Дунаю), Дністер та їхні притоки. Близько 500 річок належать до категорії середніх та малих річок, а решта (понад 30 тис.

) — струмки, потічки, періодично діючі водотоки. У підніжжях і на схилах гір знаходиться незліченна кількість джерел (буркутів, чуркал, шипотів) і криничок, з яких постійно витікає вода. Часто такі джерела слугують витоком річок. Більшість великих карпатських річок є придатними для організації сплавів та інших видів водного туризму.

На Закарпатті, яке займає площу 12,8 тис. км², протікає 9429 річок, сумарна довжина яких 20631 км. Але річки здебільшого малі: середня довжина річки 2 км. Лише 152 річки мають довжину понад 10 км і тільки 4 річки — понад 100 км: Тиса (201 км), Латориця (159 км), Уж (113 км) та Боржава (112 км).

На Прикарпатті, зокрема в Івано-Франківській області, яка займає 13,9 тис. км², знаходиться 8321 річка, переважно як і на Закарпатті більшість водотоків мають невелику довжину, кількість річок з довжиною понад 10 км — 155, понад 100 км — 4 (Дністер, Прут, Лімниця і Свіча).

У Львівській області карпатські річки представлені річкою Дністер та її правими притоками: Стрий, Опір, Свіча, Тисовець та інші. Дністер бере початок на горі Розлуч (біля села Середа), а його притоки Опір та Стрий — на горі Явірник.

У межах Львівської області у басейні Дністра налічується 5728 річок, серед яких більшість протікає у Карпатському регіоні.

У Чернівецькій області є 4494 річки і струмки загальною довжиною 7641 км, головні серед них — Дністер, Прут, Сірет, Черемош.

Річки і струмки Карпат здебільшого чисті, їхні води мають сприятливі санітарно-біологічний та кисневий режими, гідрохімічні й мікробіологічні показники, малий ступінь сапробності (гнилісність).

Річкова вода має малу мінералізацію — 0,15-0,65 г/л, переважно гідрокарбонатно-кальцієвого типу. Середньомісячна температура води взимку 0,5-3,0 °С, влітку 12-20 °С.

Часто вода відповідає питним якостям, тому її вживають для пиття.

В Українських Карпатах знаходиться багато мальовничих озер, серед яких і найвисокогірніше озеро України — Бребенескул (1801 м над рівнем моря, гірський масив Чорногора, біля підніжжя гори Гутин Томнатик). До найцікавіших карпатських озер можна віднести такі:

ОзероВисота над рівнем моряЛокалізація
Бребенескул1801 ммасив Чорногора (підніжжя г. Гутин Томнатик), Рахівський р-н
Брецкул (Брескул)1750 ммасив Чорногора (пд-зх схил г. Брецкул), Рахівський р-н
Несамовите1750 ммасив Чорногора (східний схил г. Туркул), Рахівський р-н
Верхнє1628 ммасив Чорногора, Рахівський р-н
Драгобратське1600 ммасив Свидовець (північий схил г. Близниця), Рахівський р-н
Герешаска (Догяска)1577 ммасив Свидовець (пд-зх схил г. Догяска), Рахівський р-н
Нижнє1515 ммасив Чорногора (на пн-сх від г. Шурин-Гропа), Рахівський р-н
Марічейка1510 ммасив Чорногора (на пн-сх від г. Шурин-Гропа), Рахівський р-н
Апшинець1487 ммасив Свидовець, Рахівський р-н
Ворожеська1460 ммасив Свидовець, Рахівський р-н
Озірце1000 ммасив Внутрішні Ґорґани (пн-сх схил г. Гропа), Міжгірський р-н
Синевир987 мс. Синевирська Поляна
Ворочівське700 мс. Ворочеве, Перечинський р-н
Синє600 ммасив Синяк, на північ від с. Синяк
Липовецьке526 ммасив Тупий (біля с. Липовець), Хустський р-н

Популярними екскурсійними об'єктами у Карпатах є численні водоспади. Перелік деяких з них ми подаємо у таблиці нижче:

Українські Карпати багаті мінеральними водами, на основі яких в багатьох місцях регіону сформувалися бальнеологічні курорти. Мінеральні води типу «Нафтуся» поширені смугою в південно-західній частині Івано-Франківської області в межах Богородчанського, Верховинського, Долинського, Косівського, Надвірнянського районів.

У результаті гідрогеологічних досліджень у межах регіону виявлено понад 60 водопунктів мінеральних вод цього типу. Із них активно використовуються лише вода «Горянка», родовище якої розташоване в селі Новий Мізуньта «Гута» в селі Гута.

На території передгірської частини Львівщини існує понад 25 джерел, з яких витікають 10 різновидів мінеральних вод, зокрема сульфідні: «Трускавецька» і «Нафтуся». Навколо цих джерел сформувалися три великі українські бальнеологічні курорти Моршин, Трускавець і Східниця. Закарпаття одна з найбагатших на джерела мінеральних вод областей України, їх тут близько 350.

На території гірської частини Чернівецької області також багато мінеральних вод, найвідоміші з яких — «Буковинська» (Сторожинецький район) та «Зеленчанка» (Путильський район)

Флора і фауна:

Флора Українських Карпат дуже багата і різноманітна у своєму видовому складі. Тут росте близько двох тисяч видів вищих рослин.

В основному рослинний покрив представлений середньоєвропейськими широколистяними лісами, які становлять близько 35% усієї флори: бук лісовий або звичайний, граб звичайний, дуб звичайний і скельний, липа серцелиста, клен, явір; з трав'яних: переліска багаторічна, арум плямистий, астранція велика, білоцвіт весняний та ін.

Значну роль у флорі (близько 30%) відіграють тайгові євро-сибірські форми, такі як ялина європейська, ялина гірська, смерека біла, яловець сибірський та інші. До списку Світової спадщини ЮНЕСКО віднесені Букові праліси Карпат, які становлять надзвичайну цінність як взірець недоторканих природних комплексів помірних лісів.

Ці ліси репрезентують найзавершеніші й найповніші екологічні моделі, де відображено процеси, що відбуваються в чистих та мішаних лісостанах за різноманітних природно-кліматичних умов. Понад 70% території цього об'єкта розташовані в Україні, решта — у Словаччині.

Карпатські високогір'я представлені аркто-альпійськими видами рослин (18%) — верба трав'яниста і туполиста, дріада восьмипелюсткова, гірчак живородний, осока волосовидна, анемона нарцисоцвіта, нечуйвітер альпійський. На недоступних скелястих обривах росте альпійський едельвейс.

Також в Українських Карпатах зустрічаються представники понтичної (степової) флори: ковила периста, або волосиста, костриця борозниста, півники угорські; посланці північно-балканського (гвоздики скупчені, шафран Гейфеля та банатський, омег банатський) і кримсько-кавказького рослинного світу.

Більше 2% загального флористичного складу становлять ендемічні види, що ростуть лише в Східних Карпатах (рододендрон карпатський, медунка Філярського, молочай карпатський, щавель карпатський та інші).

У фауні Українських Карпат переважають представники лісового комплексу. Зустрічаються олень благородний, заєць, лисиця, вовк, ведмідь бурий, кіт лісовий, рись, куниця, видра, дика свиня, борсук, білка. Серед ендеміків: білка карпатська, полівка снігова.

З птахів — тетерук, орябок, дятел строкатий і чорний, синиця чорна і чубата, лелека чорна, орел, беркут, шишкар ялиновий, змієїд, багато співочих перелітних птахів. Плазунів і земноводних у горах не багато видів: саламандра плямиста, тритон карпатський, полоз лісовий, ящірка живородна, жаба прудка і квакша.

У швидких гірських річках водиться форель.

Природно-заповідний фонд Українських Карпат:

ТОП-10 пам'яток природи:

  • Букові праліси, Закарпатська область
  • Водоспад Шипіт, с. Пилипець
  • Долина нарцисів, м. Хуст
  • Озера Бребенескул та Несамовите, масив Чорногора, Рахівський район
  • Озеро Синевир, с. Синевирська Поляна
  • Манявський водоспад, с. Манява
  • Скелі Довбуша, с. Бубнище
  • Скелі у історико-культурному заповіднику «Тустань», с. Урич
  • Грязьовий вулкан, с. Старуня, Богородчанський район
  • Урочище Протяте каміння і скеля Соколине Око, с. Підзахаричі

Історична довідка:

Найдавніші сліди заселення людьми карпатського регіону належать до епохи ранього палеоліту (понад 1 млн. років тому). Лише у Закарпатській області відомо близько 60 пам’яток давнього кам'яного віку, найвизначніша з яких — багатошарова стоянка біля села Королево на давній терасі.

Біля берегів Дністра у Чернівецькій області наприкінці минулого століття були розкопані стоянки древніх людей Молодове і Кормань.

Багато знахідок, які належать до періоду середнього палеоліту (мустьє) виявлено в північно-східних передгірських районах (на території сучасних Львівської та Івано-Франківської областей).

У VI столітті територія сучасного українського Прикарпаття та Закарпаття, за свідченням більшості істориків, була заселена білими хорватами, а згодом тут починали осідати інші слов'янські племена.

Наприкінці Х століття, коли князь Володимир повністю завершує об'єднання всіх руських земель (Перемишль, Червенські міста, Закарпатська Русь та інші), Карпатський край увійшов до складу Київської Русі.

У 1144 році на цих територіях утворилося Галицьке князівство, а легендарний Данило Галицький у ХІІІ столітті утворив Галицько-Волинське князівство, яке стало наймогутнішим слов'янським державним об'єднанням того часу. Після смерті короля Данила ці землі століттями ділили між собою Польща, Австрія та Угорщина.

До 1804 року частина території карпатського краю входила до складу Угорського королівства. З 1569 по 1795 рік північно-східне Прикарпаття належало до територіальних володінь Речі Посполитої. З 1804 по 1867 рік Буковина і Закарпаття увійшли до складу Австрійської імперії.

Під час революційних подій у 1848–1849 роках буковинське населення брало участь у низці селянських повстань, які очолював «народний месник» Лук'ян Кобилиця (в той час його обрали депутатом австрійського парламенту). У 1848 році тут було скасовано панщину, що сприяло піднесенню національно-культурного руху українського населення, який особливо посилився після утворення у 1869 році товариства «Руська Бесіда» у Чернівцях. У 1867—1918 роках землі Буковини, Закарпаття і Прикарпаття увійшли до складу Австро-Угорської імперії.

З початком Першої світової війни австро-угорське військове командування створило в Стрию, що на Львівщині, легіон Українських Січових Стрільців (УСС), який діяв на території Прикарпаття і зробив значний вклад в українське державотворення.

Після розпаду Австро-Угорської імперії, у 1919 році представники ужгородської, хустської і пряшівської рад утворили Центральну Народну Руську Раду і проголосили об'єднання Закарпаття з Чехословаччиною.

В той час північні землі карпатського краю увійшли до складу Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), а згодом після проголошення Акту Злуки 22 січня 1919 року — до Української Народної Республіки (УНР).

З 1938 по 1939 рік на території сучасного Закарпаття існувало незалежне державне формування Карпатська Україна (Підкарпатська Русь), але з початком Другої Світової війни відбулася її угорська окупація.

З 1939 року на зміну нацистській окупації, на Західну Україну приходить радянська: спочатку СРСР встановлює панування на Прикарпатті; у 1940 — на Буковині; у 1944 — на Закарпатті. Під час Другої Світової війни на території сучасного карпатського регіону велася боротьба Української Повстанської Армії (УПА) проти нацистської і радянської окупацій. З 1991 році після розпаду Радянського Союзу землі карпатського краю — невід'ємна частина України. Усі історичні епохи і події залишили на території Українських Карпат багату і різноманітну культурно-історичну спадщину.

ТОП-10 історичних та архітектурних пам’яток:

  • Дерев'яна церква св. Юрія з дзвіницею (XVІ-XVІІ ст.), м. Дрогобич
  • Дерев'яна церква Різдва Богородиці (1630), с. Селятин, Путильський район
  • Дерев'яні церкви Закарпаття — Марамароська готика (Рахівський, Тячівський та Хустський райони, Закарпатська область)
  • Манявський скит (XVII ст.), с. Манява
  • Мережа залізниць, прокладених у горах у другій половині XIX століття; найцікавіші об'єкти: кам'яні мости-віадуки у Ворохті, Бескидський тунель (довжина — 1750 м, на межі Закарпатської і Львівської областей) та залишки однієї з карпатських вузькоколійок «Карпатський трамвай»
  • Мукачівський замок (XIV-XVIII ст.), м. Мукачеве
  • Палац графів Шенборнів (1890-1895 рр.), с. Карпати
  • Руїни високогірної обсерваторії «Білий слон» (1938 р.), г. Піп Іван на масиві Чорногора, Верховинський район
  • Руїни Невицького замку (XIV ст.), с. Кам'яниця

ТОП-10 найцікавіших музеїв:

Цікаві факти:

Карпатські гори відносно молоді, сформовані в альпійську епоху горотворення і мають вік понад 25 мільйонів років. Крім території України, ця гірська система розташовується ще в Румунії, Словаччині, Угорщині, Чехії, Польщі та Австрії. Загальна протяжність становить близько 1500 км.

У Карпатах знаходиться до 20% всіх лісів України.

Найдавніше дерево в карпатських лісах — ялина (смерека). Її походження пов’язане з крейдяним періодом мезозойської ери. І вже на світанку виникнення людства вона використовувалась як рослина-цілитель через свої фітонцидно-бактерицидні властивості. В Україні відомо два дикорослих види ялин — звичайна та гірська.

Найдовговічніше дерево у Карпатах — тис ягідний. Вік цього релікта може досягати 4 тис. років.

У минулому він був поширений по всій лісовій зоні Європи, але повсюдно знищений через дуже цінну деревину, недарма його називають «королівським” або «негній-деревом”.

Найбільший осередок тису — Княждвірський резерват в околицях Коломиї Івано-Франківської області площею 206 га. До рекордсменів-довгожителів належить також кедр європейський — до 3 тис. років.

Найменше дерево з тих, що ростуть в Україні — верба туполиста. Висота її становить 12-15 см, зустрічається на вологих вапнякових скелях в альпійському поясі Карпат, зокрема на горі Близниця.

Рекорд швидкості росту серед рослин належить представнику грибів — веселці смердючій, яка зустрічається в карпатських лісах. За 1 хв її шапка піднімається на 5 мм — вона росте просто на очах удвічі швидше за бамбук.

До об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО у Карпатах віднесено букові праліси та 16 дерев'яних церков (8 з них — в Україні і 8 — на території Польщі).

Найбільший музичний інструмент — трембіта, яка становить собою конічну дерев'яну трубу, сягає 4 м в довжині. Поширена здебільшого на Гуцульщині, Буковині, а на Бойківщині й досі використовується для подачі сигналів про важливу подію в селі. Діапазон трембіти — до 2,5 октав, чутність звуку — понад 10 км.

Туризм:

Українські Карпати щороку стають все більш популярним місцем відпочинку як для українських, так і для іноземних туристів. Природно-кліматичні умови та історико-культурна спадщина регіону створюють можливості для більшості сучасних видів туризму.

Місцевий туризм має ще багато слабких сторін, які не дають йому конкурентно прирівнятися до прийнятих у розвинутих країнах світу стандартів.

Але постійне збільшення туристичних потоків та інвестування у місцевий бізнес стимулюють розвиток туристичної індустрії у кращу сторону, що в свою чергу впливає як на покращення соціально-економічних умов життя місцевого населення, так і на зростання економічних показників у Карпатському регіоні в цілому.

Карпатський регіон пропонує туристам досить широкий перелік гірськолижних курортів з якими ви можете ознайомитися у розділі «Гірські лижі» на нашому сайті.

Для тих, хто хоче відпочити та оздоровитися — створена база бальнеологічних курортів у Карпатському регіоні.

Більше інформації про заклади для проживання, харчування, розваг, туристичні та транспортні послуги тощо ви знайдете через пошукову систему нашого каталогу.

Источник: https://www.karpaty.info/ua/uk/

Північно-східні Карпати

Північно-східні Карпати

на тему:

Лісисті (північно-східні) Карпати

У 1989–1993 рр. під час складання комплекту обмінних карт масштабу 1:200 000 по західних областях України [5] ми дійшли висновку, що в дослідженні Карпат мало уваги приділяють їх сегментам (регіональним поперечним структурам), які ускладнюють будову Карпатської дуги і зумовлюють розподіл у її межах нафтогазоносних родовищ.

Один з таких сегментів – Лісисті Карпати, фундаментом для яких є доальпійський вал Горецького. Водночас з валом ми виділили зони Субботіна та Кітика, міоценову улоговину Колтуна, Кросненський синклінорій і Бориславську нафтогазоносну структуру.

Назви перших чотирьох структур присвячені світлої пам’яті геологам: Василю Олексієвичу Горецькому, Серафиму Івановичу Субботіну, Василю Івановичу Кітику, Володимиру Івановичу Колтуну.

Лісисті (Північно-Східні) Карпати припадають на гірську і передгірську зону Карпатської дуги і Закарпатський прогин (див. рисунок).

Їхня північно-західна межа з Західними (Північними) Карпатами проходить на лінії Перемишль–Кошице, а південно-східна межа зі Східними Карпатами – на лінії Коломия–Рахів.

Отже, Лісисті Карпати мають ширину близько 200 км, головна їхня частина розташована на території України і тільки північно-західний край заходить у межі Словаччини та Польщі.

Геологічно Лісисті Карпати відрізняються від Західних і Східних Карпат головно тим, що їхню основу формують Скибовий та Стебницький покриви, Кросненський синклінорій та Закарпатський прогин. Морфологічно Лісисті Карпати відрізняються від сусідніх сегментів тим, що їхніми характерними елементами є Бескидсько-Горганське пасмо, Центральнокарпатська депресія, Полонинське пасмо та Закарпатська низовина [2].

Вал Горецького є доальпійською регіональною структурою, про що свідчить будова альпідів Лісистих Карпат. Північно-західний край валу проходить по шовній зоні Субботіна, яку в альпійському чохлі фіксують Перемишлянська сигмоїда і північно-

східне закінчення Татро-Вепорид. Південно-східний край валу проходить по шовній зоні Кітика, який у чохлі фіксований північно-західним закінченням Буковинських Карпат (Покуття) і Мармароського масиву.

Принципова схема розміщення Лісистих Карпат:

1 – Лісисті Карпати; 2 – Флішові Карпати; 3 – Стебницький покрив; 4 – Закарпатський прогин; 5 – Татро-Вепориди; 6 – Мармароський масив; 7 – шовна зона Субботіна; 8 – шовна зона Кітика.

Отже, вал Горецького відділяє Татро-Вепориди від Мармароського масиву і розділяє Флішові Карпати майже на дві однакові частини. Наявні в межах валу флішові покриви свідчать [1, 4], що стосовно структур Західних і Східних Карпат він у неокомський і галицький час був порівняно стійким (міцним) утворенням.

Вал у цей час розділяв порівняно сприятливі для осадонагромадження Сілезьку і Чорногірську структурно-фаціальні зони першого порядку. Він почав втрачати стійкість у сеноні та даті, коли в його північно-східній частині інтенсивно нагромаджувалися відклади стрийської світи і ямненських пісковиків, які утворюють тектофацію Скибового покриву першого порядку.

У межах Українських Флішових Карпат на частку Скибового покриву припадає майже половина площі, він має ширину до 40 км. Головна частина цього покриву в Лісистих Карпатах, а редуковані його закінчення, відповідно, розташовані в Західних і Східних Карпатах.

На решті площі валу в цей час відбувалося накопичення осадів Дуклянського, Бачавського та інших покривів другого порядку та редукованих закінчень покривів першого порядку Західних і Східних Карпат.

Порівняно інтенсивне осадонакопичення в межах валу Горецького припало на олігоцен, після того, як на межі між еоценом і олігоценом (піренейська фаза) у флішовому трозі відбулася часткова інверсія (утворився новий структурний план). В олігоценовий час у межах валу розмістилися головні частини трьох структурно-

фаціальних зон: Лоп’янецької, Кросненської і Дусінської. Лоп’янецька зона була в північно-східній частині флішового трогу і в ній накопичилися відклади нижньоменілітової, лоп’янецької, верхньоменілітової і полянецької світ.

Кросненська зона припала на центральну частину флішового трогу, і в ній утворилися потужні відклади (до 3 км і більше) кросненської серії. Дусінська зона займала південно-західну частину флішового трогу, і в її межах накопичилися відклади дусінської та турицької світ, а також маловиженських пісковиків.

Тільки відклади кросненської серії утворили тектофацію, завдяки якій у стадії тектогенезу виник Кросненський (Центрально-Карпатський) синклінорій. Цей синклінорій охопив центральну частину Флішових Карпат.

Головна частина синклінорію розміщена в межах Лісистих Карпат, а його редуковані закінчення, відповідно, – в Західних та Східних Карпатах. Північно-східний край Кросненського синклінорію трасований Розлуцькою структурою, а південно-західний – Переддуклянською структурою.

Характерна ознака для валу Горецького – наявність міоценової улоговини Колтуна, яка припадає на північно-східний край Лісистих Карпат. У її межах сформувалися міоценові відклади Передкарпаття, потужність яких перевищує 10–20 км.

У внутрішній частині улоговини накопичувалися відклади воротищенської серії, у центральній – стебницької і балицької світ, а в зовнішній – богородчанської, тираської, косівської і дашавської світ.

У земному рельєфі внутрішній край відкладів улоговини Колтуна трасований Береговим насувом Флішових Карпат, середня частина зафіксована Стебницьким насувом, а зовнішній схил – північно-східною системою кулісоподібно розміщених різної довжини й амплітуди скидів. Отже, улоговина Колтуна, як і Лісисті Карпати, має довжину близько 200 км.

Ширина її на земній поверхні – від 40 до 60 км, а на глибині (по поверхні Мохоровичича) – близько 25 км. Міоценові відклади улоговини мають дисиметричну будову. Її нижньоміоценовий потужний комплекс утворює складно побудований Стебницький покрив, а верхньоміоценовий – структури Крукеницької западини та Івано-Франківського підняття Передкарпаття.

Бориславська нафтогазоносна структура (Бориславські глибинні складки) припадають на внутрішній край Стебницького покриву. Виникла ця структура в егенбурзький час, коли формувалися відклади воротищенської серії. Крім воротищенських глин, у складі цієї серії є слобідські і загірські конгломерати, добротівські шари, а також велетенські олістостроми, складені флішем.

Потужність воротищенської серії перевищує 6–7 км.

Якщо аналізувати просторове розміщення нафтових і газових родовищ Передкарпатської провінції, то можна переконатися в тому, що всі її великі, середні і більшість дрібних родовищ нафти розтащовані в Бориславській структурі, у внутрішньому краю улоговини Колтуна: а всі великі, середні і більшість малих газових родовищ – перед Стебницьким насувом на зовнішньому краю улоговини.

Над найглибшою частиною улоговини, де потужність відкладів максимальна (до 10– 20 км), покладів нафти і газу нема, а є потужна регіональна покришка. Все це дає підставу говорити, що глибинна зона генерації нафтогазових вуглеводнів, завдяки якій утворилися нафтові й газові родовища Передкарпатської провінції, розміщені в фундаменті улоговини Колтуна.

Характерна риса для валу Горецького – наявність Закарпатського міоценового прогину, фундаментом для якого є квазіплатформні доміоценові утворення. Його міоценові відклади формують Східнословацьку (Потисенську), Мукачівську і Солот-винську западини. У межах прогину не знайдено проявів ініціального і синорогенного

магматизму, але в ньому є порівняно інтенсивний субсеквентний і фінальний магматизм, що утворив Вигорлат-Гутинську дугу. В Закарпатському прогині нема покривів сколювання фундаменту, які характерні для сусідніх Татро-Вепорид і Мармароського масиву.

Як свідчать геофізичні дані, на північно-східний край валу Горецького (на улоговину Колтуна) припадає Передкарпатський гравітаційний мінімум сили тяжіння [3].

Тобто в Лісистих Карпатах є Передкарпатський гравітаційний мінімум, у Східних Карпатах – Верховинський (Східнокарпатський), а в Західних Карпатах – Північнокарпатський мінімум. Крім того, під улоговиною Колтуна є максимальна потужність земної кори, яка тут становить близько 65 км.

А якщо враховувати і те, що в улоговині Колтуна максимальна потужність відкладів (до 10–20км), то можна припустити, що завдяки існуванню Передкарпатського гравітаційного мінімуму є й улоговина Колтуна.

Також треба зазначити, що в улоговині Колтуна сформувалися відклади Стебницького покриву і Більче-Волицької структурно-фаціальної зони з різною тектонічною будовою.

Стебницька структура має покривно-лускувату (геосинклінальну) тектоніку і належить до Складчастих Карпат, а Більче-Волицька зона – платформну тектоніку і є Передкарпатським прогином.

Підтвердженням цьому слугує і те, що валуни й галька пістинських конгломератів, з яких починаються міоценові відклади Більче-Волицької зони, складені карпатськими породами, а брили, валуни і галька слобідських і загірських конгломератів, які належать до воротищенської серії, – екзотичними породами (утвореннями доальпійського комплексу). Крім того, Стебницький покрив Лісистих Карпат на переході у Західні і Східні Карпати редукований, різко зменшується його ширина й товщина, і головно він ховається під Скибовим покривом.

Усе це дає підставу твердити, що завдяки валу Горецького утворилися Лісисті Карпати. Вал був порівняно міцною поперечною регіональною спорудою тільки до сенону. Потім до олігоцену в межах валу, як і в усьому флішовому трозі, відбулося інтенсивне нагромадження теригенних відкладів.

В олігоцені в його межах осадонакопичення було інтенсивнішим, ніж у Західних і Східних Карпатах, а в міоцені воно стало максимальним в улоговині Колтуна. Отже, інтенсивність осадонагромадження в межах валу зростала в часі. Подібним був і магматизм.

Наприклад, у межах валу не зафіксовано проявів ініціального й орогенного магнетизму, а є порівняно інтенсивний субсеквентний і фінальний магнетизм.

Стосовно морфології Лісистих Карпат, то їхнє Бескидсько-Горганське пасмо відповідає Скибовому покриву, характерний рельєф створюють крейдові та палеоценові пісковики стрийської і ямненської світ.

Центральнокарпатська депресія відповідає Кросненському синклінорію, головними відкладами якого є олігоценовий фліш кросненської серії. Для Полонинського пасма, як і для тектоніки південно-західного схилу, характерна гетерогенна будова. Крівлю Чорногірської полонини формують буркутські (г. Петрош) та чорногірські (г.

Говерла) крейдові пісковики. Крівлю Свидовецької та Красної полонин утворюють головно свидовецькі крейдові пісковики. А вік пісковиків полонини Боржави та Рівної не з’ясований. Закарпатська ж низовина відповідає Закарпатському міоценовому прогину.

Головні частини Бескидсько-Горганського пасма, Центральнокарпатської депресії та Полонинського пасма припадають на Лісисті Карпати, а їхні редуковані закінчення, – відповідно, на Західні та Східні Карпати.

Отже, сегмент Лісистих Карпат розташований між сегментами Західних і Східних Карпат. Характерною його рисою є існування доальпійського валу Горецького, який зумовив формування Скибового покриву, Кросненського синклінорію, Закарпатського прогину й улоговини Колтуна.

В улоговині накопичилися відклади головної частини Стебницького покриву, Бориславської нафтогазоносної структури і Більче-Волицької зони.

А морфологічно вал Горецького зумовив утворення Бескидсько-Горганського та Полонинського пасом, Центральнокарпатської депресії та Закарпатської низовини.

Використана література

1. Глубинное строение, развитие и нефтегазоносность Украинских Карпат. – К,: Наук. думка, 1980. – 147 с.

2. Гофштейн И.Д. Геоморфологический очерк Украинских Карпат. – К.: Наук. думка, 1995. – 86 с.

3. Дьяченко Ю.Я. К интерпретации гравитационных минимумов Восточных Карпат // Геол. сб. – 1966. – № 10. – С. 22–32.

4. Чалый Б.Н. Глубинные разломы и развитие Карпатской складчатой системы // Геотектоника. – 1976. – № 6. – С. 78–88.

5. Чалый Б.Н., Кохалевич Р.И., Макарова И.В. и др. Отчет по теме: “Составление комплекта обменных. карт: геологической, структурно-тектонической, полезных ископаемых, литологии четвертичных отложений территории деятельности ГГП “Запукргеология” масштаба 1:200 000” // Львовская ГРЭ, 1993.

Источник: https://zinref.ru/000_uchebniki/02800_logika/011_lekcii_raznie_30/1454.htm

Фізико-географічні області Карпат: Зовнішні Карпати, Вододільно-Верховинські Карпати

Північно-східні Карпати

Заставний Ф.Д.

Фізична географія України

Українським Карпатам властиві значні територіальні відмінності, які виявляються в особливостях тектонічної будови, геологічного складу гірських порід, рельєфу, клімату, режиму річок, рослинності і тваринного світу, ландшафтів.

У межах України виділяють такі фізико-географічні області Карпатських гір:

  • Зовнішні Карпати,
  • Вододільно-Верховинські Карпати,
  • Полонинсько-Чорногірські Карпати,
  • Рахівсько-Чивчинські Карпати і
  • Вулканічні Карпати.

До Українських Карпат, як уже зазначалось, належать також Передкарпатська підвищена рівнина і Закарпатська низовина.

Зовнішні Карпати

Зовнішні Карпати займають крайню північно-східну частину Українських Карпат. Вони складаються з трьох послідовно витягнутих з північного заходу на південний схід гірських пасом.

Це Східні Бескиди, Горгани і Покутсько-Буковинські Карпати, що знаходяться в межах Львівської, Івано-Франківської і Чернівецької областей. Зовнішні Карпати — невисокі і середні гори, які простягаються смугою завдовжки 280 км і 30-40 км завширшки. На північному сході ці гори межують з рівнинним Передкарпаттям.

На південному заході — з Вододільно-Верховинськими Карпатами. Висота гір поступово зростає в південно-західному напрямі.

Зовнішні Карпати називають також Скидовими Карпатами, оскільки вони складаються з паралельних «скиб», які, як і скиби при оранці, послідовно накладаються одна на одну. Між скибами проходять порівняно неглибокі витягнуті міжскибові зниження (мал. 88).

Мал. 88. Скибові Карпати

Східні Бескиди

Східні Бескиди, що простягаються від українсько-польського кордону до р. Мизунки (ліва притока Свічі), низькі, пологі, сільськогосподарсько освоєні гори. Найвищі вершини Магура (1362 м), Парашка (1268 м).

Горгани

Горгани розташовані між долинами річок Мизунки і Ріки. Вони вищі, ніж Бескиди. Для Горганів характерні кам'яні осипища (місцева назва — «греготи»: площі, вкриті греготами, називають «горганами»).

Протяжність пасма Горган — близько 75 км. Ближче до Передкарпаття гори чергуються з великими плоскими долинами річок — правих приток Дністра. На півдні висота гір зростає.

Найвищі вершини: Лопушна (1836 м), Сивуля (1818 м), Ігровець (1803 м), Братківська, Попадя, Грофа (див. додаток 2).

Покутсько-Буковинські Карпати

Покутсько-Буковинські Карпати знаходяться на південний схід від верхів'їв приток Пруту — Лючки і Ріки (мал. 89).

Їх ширина порівняно з Горганами менша (до 25 км); довжина — близько 80 км. Це низькі з пологими, часто куполоподібними, формами гори у вигляді паралельних хребтів пересічної висоти 750-850 м (максимальна висота — г.

Ротило, 1483 м). Гори порівняно добре освоєні (ведеться землеробство).

Мал. 89. Покутсько-Буковинські Карпати. На передньому плані — стіжки сіна

Зовнішні Карпати здебільшого вкриті буковими з домішкою ялини і ялиці лісами.

Вододільно-Верховинські Карпати

На південний захід від Зовнішніх Карпат і паралельно їм простягається неширока (до 30 км), звужена на південному сході низькогірна смуга Вододільно-Верховинських Карпат.

У знижених частинах Вододільно-Верховинських Карпат знаходяться Ужоцький (889 м), Верецький (841 м), Торунський (930,6 м), Яблуницький (Ясінський) (931 м) перевали. Через перевали прокладено залізниці, автомобільні шляхи, трубопроводи та лінії електропередачі, що зв'язують країну з Європою.

Гори цього регіону характеризуються пологими схилами, придатними для сільськогосподарського використання. Висота гір тут зростає з північного заходу на південний схід. Відповідно на північному заході вища освоєність земель.

У структурі земельних угідь висока частка пасовищ і переважно суходільних сіножатей. Вододільно-Верховинські Карпати — основний у Карпатських горах район землеробства і тваринництва.
Вододільно-Верховинські Карпати складаються з кількох гірських ділянок:

  • Вододільного хребта,
  • Стрийсько-Сянської верховини,
  • Воловецької верховини,
  • Внутрішніх Горган,
  • Ворохта-Путильського низькогір'я,
  • Ясінської улоговини.

Вододільний хребет

Вододільний хребет простягається від р. Уж до верхів'їв р. Ріки. Хребет має звивисті лінії гребенів, південні схили його круті, північні — пологі. Схили до висоти 1200-1250 м вкриті смереково-буковими лісами.

Стрийсько-Сянська верховина

Крайню північно-західну частину займає низькогірна Стрийсько-Сянська верховина (Львівщина). її поверхня характеризується згладженими формами рельєфу, порівняно низькими (200-250 м) відносними висотами, значною розораністю земель.

Воловецька верховина

Південно-східним продовженням Стрийсько-Сянської верховини є Воловецька верховина, в західній частині якої також переважає низькогір'я з порівняно невеликими перепадами висот. На південному сході висоти збільшуються, рельєф стає середньогірним. Переважає заліснена територія, особливо на крутих схилах.

Внутрішні Горгани

Найвищою частиною Вододільно-Верховинських Карпат є Внутрішні (Привододільні) Горгани, абсолютні висоти яких подекуди перевищують 1700 м. Цей регіон найменш заселений і освоєний.

Тут проходить головний Карпатський вододіл між басейнами річок Дністра, Пруту і Тиси, беруть початок річки Ріка, Теребля, Тересва, розміщене найбільше в Українських Карпатах озеро Синевир (Закарпаття), яке утворилося внаслідок обвалу, що загатив невеликий місцевий потік.

Ворохта-Путильське низькогір'я

Крайню південно-східну частину Вододільно-Верховинських Карпат займає Ворохта-Путильське низькогір'я (Івано-Франківська і Чернівецька області). Пересічні абсолютні висоти пологих схилів порівняно добре освоєних гір досягають 600-800 м.

Ясінська улоговина

У верхів'ях Чорної Тиси між хребтами Свидовець, Чорногора і Братківський виділяється Ясінська улоговина, оточена з усіх боків середньовисотними горами. Поблизу (в північно-східній частині) знаходиться Яблуницький перевал. Абсолютні висоти днища цієї закарпатської густозаселеної улоговини становлять 620-650 м. Схили гір вкриті густими смереково-ялицевими лісами.

  1. На які фізико-географічні області поділяють Українські Карпати?
  2. З яких гірських ділянок складаються Вододільно-Верховинські Карпати?
  1. Схарактеризуйте фізико-географічну область Зовнішні Карпати.
  2. Назвіть головні карпатські перевали, дайте характеристику гір, через які вони пролягають.

Ви можете скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, таблицями, схемами, формулами) одним файлом у форматі MS Office Word (.doc). Вони гарно оформлені та чітко структуровані.

Для того, щоб скачати книжку Заставний Ф.Д. Фізична географія України скористайтесь одним зі способів:

Це значно дешевше, аніж копіювати її на ксероксі, не кажучи вже про додаткові витрати на транспорт в бібліотеку та з неї.

Книжки на сайті взяті з відкритих джерел інтернету. Усі права на них належать їхнім авторам. Всі книжки представлені на сайті служать виключно для ознайомлення. Скачуючи їх, Ви зобовязуєтесь видалити їх впродовж 3 днів. Якщо Ви вважаєте, що сайт порушує Ваші права, то можете подати скаргу, написавши листа за адресою admin@geoknigi.com і ми видалимо відповідні матеріали.

Источник: https://geoknigi.com/book_view.php?id=821

§ 35. Українські Карпати. Географічне положення та головні риси природи

Північно-східні Карпати

Ви дізнаєтесь:

• де, як і коли утворилися Карпати та чим унікальна їх природа

Пригадайте:

• якій тектонічній структурі в рельєфі відповідають гірські області

• як змінюються температура та кількість опадів із висотою

Українські Карпати — природна перлина на тлі ландшафтного різноманіття України. Це край казкової краси гірських пейзажів, щедро вмитий кришталевою водою цілющих джерел та зігрітий любов’ю його жителів. Це дивовижна книга, що створена самою природою та відбита в камені. Які ж таємниці вона приховує?

1. Географічне положення та розміри.

Українські (Східні) Карпати є фізико-географічною провінцією (краєм) Карпатської гірської фізико-географічної країни, що розташована в самому центрі Європи у вигляді гігантської дуги протяжністю 1500 км (мал. 1).

Мал. 1. Українські Карпати. За однією з версій, назва «Карпати» походить від польського слова «karpa», що означає «значні нерівності». Згідно з іншою думкою, ця назва пов'язана з проживанням тут за часів Римської імперії дакійського племені карпів (II—IV ст.).

У межах України Карпати займають крайню західну частину та охоплюють площу близько 24 тис. км2 (4 % від загальної площі), а разом із Передкарпатською височиною та Закарпатською низовиною — 37 тис. км2 (6 %).

Кам’яні хвилі гір декількома паралельними пасмами простягаються з північного заходу на південний схід на 280 км та продовжуються за межами нашої країни.

2. Геологічна будова, рельєф, корисні копалини.

Карпатська складчаста система як складова Середземноморського рухливого поясу утворилася в період альпійської епохи горотворення на основі давнього фундаменту.

Підняття Карпатської гірської споруди розпочалося порівняно недавно — 20—25 млн років тому.

Раніше, протягом усього мезозою та першої половини кайнозою, на цих площах були морські басейни, де накопичувалися вапняки, пісковики, глини, глинисті сланці — так звані флішеві товщі (мал. 2).

У процесі горотворення вони були зім’яті у складки та деформовані численними розломами й насувами. Підняття супроводжувалися вулканічними процесами в закарпатській частині регіону (Вулканічний хребет, Берегівське горбогір’я).

Мал. 2. Карпатський фліш — нашарування певного набору осадових порід (пісковиків, глин, глинистих сланців тощо), що повторюються в геологічному розрізі сотні разів. Протягом мільйонів років на морському дні нагромаджувалися потужні (5—7 км) товщі флішу. Під час альпійського горотворення ці товщі були підняті на значну висоту та зім'яті у складки, ніби застиглі хвилі.

Сучасний тектонічний розвиток Карпат виражений у вертикальних (до 5 см на рік) та горизонтальних (у північно-східному напрямку) переміщеннях. Наслідками тектонічних рухів є подальші деформації та сейсмічна активність. Епіцентри землетрусів здебільшого тяжіють до гір Вранча (у Румунії поблизу кордону з Україною).

Українські Карпати складаються з Передкарпатської височини, Закарпатської низовини (що відповідають однойменним гірським прогинам) та власне Карпат у вигляді паралельних пасом. Серед них виділяють:

• Зовнішні Карпати — крайнє північно-східне пасмо, яке складається з невисоких Бескидів на північному заході, середньогірних Горган у центральній частині та низькогірних Покутсько-Буковинських Карпат на південному сході;

• Центральні (Верховинські) Карпати з низькогірним (600—700 м) рельєфом та пологими обрисами схилів;

• Внутрішні (Полонинсько-Чорногірські та Рахівсько-Чивчинські) Карпати — найвисокогірніша частина з масивом Чорногора, де зосереджені найвищі вершини (понад 2000 м), у тому числі гора Говерла (2061 м);

• Вулканічний хребет із ланцюжка невисоких куполів згаслих вулканів.

Більшість пасом складаються із зім’ятих у складки товщ осадових порід. Саме це обумовлює їх швидку руйнацію під впливом зовнішніх чинників.

У четвертинний період Карпати зазнали часткового зледеніння. Воно охопило високогірні масиви Чорногора і Свидовець, Піп Іван Мармароський. Наслідки діяльності льодовика простежуються у вигляді карів, льодовикових цирків, моренних відкладів у долинах. Вивітрені кам’яні розсипи можна спостерігати на схилах Горган.

Основна роль у створенні сучасного рельєфу Карпат належить ерозійним процесам, зумовленим значною кількістю опадів, розвиненою гідромережею, перепадами висот.

В Українських Карпатах виявлено значні поклади корисних копалин, серед яких основними є нафта й газ, самородна сірка, кам’яна та калійні солі, буре вугілля, родовища вапняків, мармурів тощо. Особливу цінність становлять численні карпатські мінеральні джерела (понад 500). Широко відомі джерела Трускавця, Моршина, Сваляви, Синяка тощо.

3. Клімат і ґрунти.

Клімат Карпат визначається географічним положенням гір та значною висотою над рівнем моря. На їх територію впливає континентальне й морське повітря помірних широт, інколи сюди проникають арктичні повітряні маси.

Зі збільшенням висоти над рівнем моря в горах спостерігаються закономірне зниження температури та збільшення кількості опадів. Гори відіграють роль своєрідного кліматичного бар’єра.

Це обумовлює відмінності кліматичних показників південно-західних та північно-східних схилів гір, Передкарпаття й Закарпаття.

Температура січня в Передкарпатті становить -4…-3 °С, у Закарпатті 2 °С, а в горах — -6…-12 °С. Зима м’яка й багатосніжна. Це обумовлює утворення снігових лавин (мал. 3). Іноді в затінених ущелинах Чорногори купи снігу можуть затримуватися навіть до липня. Однак льодовиків та постійної снігової лінії в Карпатах немає.

Мал. 3. Снігові лавини в Карпатах — вкрай небезпечне явище. Найчастіше вони виникають при відлигах на початку весни. Лавина рухається зі швидкістю 10—100 м/с, об'єм снігових мас складає понад 200 тис. м3.

Середні температури липня в Передкарпатті становлять +18…+19 °С, у Закарпатті — +20 °С, у горах — +7…+13 °С. У передгір’ях випадає 700—900 мм опадів, у верхів’ях — 1200—1600 мм. Найвологішим місцем Карпат та всієї України є полонина Руська Мокра, де випадає до 2000 мм опадів на рік.

Відповідно до змін кліматичних умов у Карпатах сформувалися різноманітні ґрунти. У Передкарпатті поширені дерново-підзолисті, вище 1200—1400 м — бурі гірсько-лісові, на висоті 1500—1600 м — сіро-бурі, вище 1600 м (під субальпійськими луками) — гірсько-лучні ґрунти.

На Закарпатській низовині переважають дерново-підзолисті ґрунти.

4. Внутрішні води.

Завдяки вологому клімату в Карпатах сформувалася найгустіша в країні річкова мережа. Тут беруть початок багато річок: Прут, Дністер, Тиса, Лімниця, Черемош, Латориця, Уж, Теребля, Бистриця Надвірнянська і Бистриця Солотвинська. Загалом їх налічується близько 28 тисяч.

Річки переважно неглибокі, до півтора метри глибиною, нерідко з порогами та водоспадами. Їх течія стрімка й бурхлива; досить часто вони несуть із собою велику кількість уламкового матеріалу.

Під час повеней та паводків невеликі річки та струмочки, перетворюючись на потужні руйнівні потоки, завдають великих збитків господарству та населенню (мал. 4).

Мал. 4. Повінь на річці Чорний Черемош у липні 2008 р. (село Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області): центральна дорога вщент зруйнована. Катастрофічна повінь значно змінила русло та всю прибережну смугу річки.

Озер у Карпатах також дуже багато. Серед них найвідомішими є Синевир, Несамовите, Бребенескул (мал. 5).

Мал. 5. Озеро Бребенескул — найвисокогірніше озеро України, що лежить на висоті 1801 м над рівнем моря у глибокій улоговині під вершинами Гутин Томнатик та Бребенескул (масив Чорногора).

5. Органічний світ.

Флора Українських Карпат налічує понад 2000 видів рослин, серед яких багато реліктових та ендемічних. Із найвідоміших — тис ягідний, рододендрон карпатський, ялівець козачий, ясенець білий, ковила найкрасивіша та едельвейс (мал. 6).

Мал. 6. Едельвейс (білотка альпійська) — квітка-символ Карпат. Місцеві жителі ще називають її «шовкова косиця». Легенди розповідають, що цю квітку висівали на стрімких схилах карпатські чарівниці.

Вони обіцяли молодим парубкам, що той, хто подарує едельвейс своїй коханій, назавжди оселиться в її серці.

Чимало юнаків загинуло, полюючи на живий ключ до вічного щастя, а сльози їхніх наречених і досі з'являються на квітках едельвейса маленькими крапельками нектару.

У Карпатах зосереджено 15 % усіх лісів України. На низьких висотах поширені переважно дубово-грабові та букові ліси; чим вище, тим помітніше вони змінюються на ялиново-смерекові. На вершинах нерідко зустрічається криволісся із сосни гірської, а на полонинах найчастіше стелиться м’який килим буйного різнотрав’я.

Самобутність природи Карпат зумовлює багатство і своєрідність фауни. Типовими представниками карпатських лісів є дикий кабан, козуля, благородний олень, заєць-русак, лисиця, лісова куниця, горностай, вовк, рись, лісовий кіт.

У Карпатах багато птахів: ластівки, лелеки, шпаки, снігурі, омелюхи, пуночки, синиці, корольки, повзики, шишкарі, чижі, дятли, яструби, сови, куріпки, тетеруки, глухарі.

Головне

• Українські Карпати — середньовисотні гори, які займають крайню західну частину України. Вони є складовою великої гірської системи, що сформувалася в альпійську епоху горотворення. Особливості геологічного розвитку Карпат зумовили накопичення різноманітних корисних копалин.

• Українські Карпати розташовані в межах помірного поясу, мають надмірне зволоження та розгалужену річкову мережу. Зміна кліматичних умов із висотою обумовлює багатство та різноманіття рослинного й тваринного світу.

Запитання та завдання для самоперевірки

1. Назвіть головні риси географічного положення Українських Карпат. 2. До якої тектонічної структури належать Карпати? На які складові частини вони поділяються? Які форми рельєфу відповідають кожній із цих частин? 3.

Охарактеризуйте кліматичні умови Карпат. Як вони позначаються на формуванні річкової мережі та рослинного світу? 4. Яке живлення мають річки Карпат? 5.

Чим пояснюється наявність великої кількості ендемічних та реліктових організмів у Карпатах?

Поміркуйте

Чому клімат південно-західних схилів Карпат більш теплий та вологий, ніж в інших частинах гір?

Працюємо самостійно

Останніми десятиліттями в Карпатах почастішали катастрофічні повені та паводки. З'ясуйте причини їх виникнення.

Источник: https://history.vn.ua/pidruchniki/dovgan-geography-8-class-2016-ua/35.php

Східні Карпати

Північно-східні Карпати

Східні Карпати. Тягнуться з північного заходу від долини Ослави і Лаборця на південний схід до гірського масиву Бучедж та перевалу Предял (1033 м) у верхів'ї ріки Прахов (Румунія). Основна частина цього субрегіону (за винятком Східних Бескид у Словаччині й Польщі та Семиградських гір у Румунії) розташована в межах СРСР на території України.

Тому її називають Українські Карпати, їхня загальна довжина 280 км, ширина 100 км, площа 37 тис. км2.

Для Українських Карпат характерне орографічне об'єднання різних за походженням структурних елементів: складчатих флішових утворень (Складчасті Карпати), масивних гірських споруд докембрійського й палеозойського періодів (Мармароський кристалічний масив), вулканічної гряди (Вигорлат-Гутинський хребет).

Складчасті Карпати поділяються на Зовнішні, Центральні і Внутрішні. Зовнішні, або Скибові Карпати, розташовані у північно-східній частині гірського ланцюга. Вони включають Бескиди (від кордону з Польщею до р. Мізунка), Горгани (від р. Мізунка до р. Прут) і Покутсько-Буковинські Карпати (на схід від долини Прута).

Кожний із цих масивів відзначається орографічними, кліматичними і біогеографічними особливостями. Східно-Дністровські Бескиди — це ланцюг низькогірних хребтів (найвища точка — вершина Магура Ломнинська-1021 м), вкритих високопродуктивними буковими, ялицево-буковими і буково-ялицевими лісами.

Тут бере початок друга за величиною українська ріка Дністер, що має важливе економічне значення. Далі на схід між басейнами рік Стрий і Мізунка розташовані Сколівські Бескиди з найбільшими вершинами Парашка (1270 м) і Магура (1365 м). Вони вкриті буковими, ялицево-буковими і буково-ялицевими лісами.

Для охорони найбільш цінних фітоценозів пралісового характеру створено кілька лісових резерватів. В урочищі Майдан організовано заповідно-мисливське господарство, в якому успішно розводять зубрів.

Серед хвойно-букових лісів в околицях Климця у верхів'ї одноіменного гірського потоку зберігся унікальний локалітет балкано-південно-східно-карпатського субендема бузку угорського (Syringa josikaea), який ретельно охороняється.

В орографічному і ботаніко-географічному відношеннях від Бескид істотно відрізняються Горгани, де серед материнських порід переважають тверді пісковики, що важко піддаються вивітрюванню. Тому для них характерні скелясті форми рельєфу, кам'янисті розсипища, які у народі називають «греготи».

На них збереглись найбільші в Українських Карпатах реліктові осередки сосни звичайної і кедрової (Pinus sylvestris, P. cembra), берези повислої (Betula pendula).

На найвищих горганських вершинах Грофі (1752 м), Хом'яку (1540 м), Попаді (1740 м), Довбушанці (1760 м), Сивулі (1836 м) сформувався рослинний ступінь криволісся з домінуванням гірської сосни (Pinus mugo), рідше душекії зеленої (Duschekia viridis) та яловцю сибірського (Juniperus sibirica).

Особливою мальовничістю ландшафтів відзначаються Покутсько-Буковинські Карпати (найвищі вершини Ротило — 1485 м, Магура — 1367 м), розташовані між ріками Прут і Черемош.

Центральні, або Верховинські, Карпати відзначаються згладженими формами хребтів, що чергуються з менш пологими природними комплексами — Воловецькою і Міжгірською Верховинами, Ворохто-Путильським низькогір'ям, Ясинською котловиною.

Вони включають вододільний хребет, що має характер звивистого гребеня з найбільшою вершиною Пікуй (1405 м), де створено комплексний державний ландшафтний заказник площею 711 га.

Хребет перетинають мальовничі карпатські перевали — Ужоцький (889 м), Верецький (841 м), Воловецький (1014 м), Торунський (941 м), Яблунецький (931 м), що з давніх-давен були важливими торговими шляхами. Через Верецький перевал угорські племена у 896 р. пройшли на сучасну територію Угорщини.

Внутрішні, або Полонинсько-Чорногірські Карпати включають найбільш масивні і високі гірські хребти — Боржавський (вершина Стой — 1647 м), Свидовецький, Чорногірський. Останніх два особливо цінні в геолого-геоморфологічному і ботаніко-географічному відношеннях.

У Свидовецькому масиві на виходах вапняків на вершинах Близниці (1883 м), Драгобрат і Герешаска зростають рідкісні для Карпат кальцефільні, реліктові і ендемічні рослини — білотка альпійська (Leontopodium alpinum), котячі лапки карпатські (Antennaria carpatica), айстра альпійська (Aster aipinus), астрагал Крайни (Astragalus krajinae), нарцис вузьколистий (Narcissus angustifolius), вероніка Баумгартена (Veronica baumgartenii), тонконіг Дейла (Роа deylii), солодушка солодушкова (Hedysarum hedisaroides) та ін. У Чорногірському масиві збереглись найбільш виразні в Українських Карпатах польодовикові форми рельєфу з характерними для них аркто-альпійськими видами рослин. У фітосозологічному відношенні особливої уваги заслуговують східно-карпатські ендеми — аконіти волотистий і Жакена (Aconitum paniculatum, A. jacquinii), щавель карпатський (Rumex carpaticus), медунка Філярського (Pulmonaria filarszkyana) та південно-східно-карпатські ендеми — деревій Шура (Achillea schurii), первоцвіт полонинський ((Primula poloninensis), аконіт низький (Aconitum nanum), жовтець карпатський (Ranunculus carpaticus), що збереглися на Чорногорі. В цьому масиві розташована найвища вершина України — Говерла (2061 м). На ній, як і на інших вершинах- Піп Іван Чорногірський (2020 м), П'єтрос (2022 м), Гутин Томнатик (2016 м),- чітко виражений ступінь альпійської рослинності.

У південно-західному напрямку, на межі з Румунією, розташований Рахівський кристалічний масив (Піп Іван Мармароський, 1940 м) і Чивчинський хребет (гора Чивчин, 1769 м). Вони складені метаморфічними породами докембрію і палеозою і становлять найстаріше ядро Українських Карпат.

Вигорлат-Гутинська гряда завдяки вулканічному походженню являє собою особливе морфоструктурне утворення. Вона починається в західній Словаччині і проходить через усю зовнішню частину Закарпаття. Найвищі вершини — Синяк (978 м), Бужора (1086 м), Чорна Гора (568 м) та ін.

На південних відрогах гряди збереглися осередки теплолюбних рослин, генетично пов'язаних з Балканами і Субсередземноморською провінцією. Це ясен білоцвітий (Fraxinus ornus), липа срібляста (Tilia argentea), дерен (Cornus mas), виноград лісовий (Vitis sylvestris), ферульник лісовий (Ferulago sylvestris) тощо.

Для їх охорони створено ряд фітоценотичних резерватів.

Источник: http://zolota-pidkova.org.ua/shidni_karpaty.html

Refy-free
Добавить комментарий