Петро Могила

святитель Петр (Могила), митрополит Киевский

Петро Могила
День памяти: 31 декабря (13 января)

Будущий святитель Петр (Могила) родился 21 декабря 1596 года в Сучаве, третьим сыном в благочестивом семействе высокородных молдавских бояр Могила (в современной румынской транскрипции – Мовилэ), которые в то время занимали господарские престолы Дунайских княжеств.

В крещении был наречен в честь святителя Петра Московского, так-как родился в день его памяти. Его отец Симеон Могила был в 1600–1602 годах господарем Валахии, а с 1606 года до своей кончины в 1607 году – господарем Молдавии.

В 1612 году Могилам, после поражения их Кантемиром Мурзою, занявшим господарство, пришлось бежать в Польшу, где у них были сильные и богатые родственники.

Образование получил во Львовском братском училище в строго православном духе, враждебном унии. Продолжил свое образование путешествием за границу, где слушал лекции в разных университетах – в частности выслушал курс словесных наук и богословия в Парижском университете.

Служил в польских войсках и отличился в битве под Хотином. Однако, вероятно, под влиянием Киевского митрополита Иова (Борецкого), решил оставить военную службу и принять духовный сан.

Около 1624 года он поступил в Киево-Печерскую Лавру чтобы разделить судьбу гонимых польской властью православных иноков.

В то время здесь собралось немало высокообразованных и деятельных монахов, шел перевод святоотеческих книг, составление и публикация трудов в защиту Православия. В такой среде он довершил свое образование.

С благословения митрополита Иова и архимандрита Лавры Захарии (Копыстенского), на свои средства отправил за границу несколько способных молодых людей для усовершенствования в науках.

В 1627 году, по кончине архимандрита Захарии, по настоянию ученых монахов был избран архимандритом Лавры. Его попечением была обновлена церковь Успения Божией Матери, украшены святые пещеры, возвращен под управление Лавры древний Пустынно-Николаевский монастырь, основана Голосеевская пустынь, на его счет устроена богадельня.

Под его руководством состоялось в 1628 году осуждение «Апологии» Мелетия (Смотрицкого).

Будучи номинально подчинён напрямую Константинопольскому патриарху как ставропигиальный «великий архимандрит,» был неподвластен Киевскому митрополиту. Петр был близок с митрополитом Иовом (Борецким) – последний, умирая, оставил Петру свою библиотеку и назначил его душеприказчиком.

Но с его преемником, митрополитом Исаией (Копинским), у Петра сложились менее доверительные отношения – по мнению некоторых историков, враждебные.

Этим протвостоянием, возможно, было обусловлено то, что Петр взялся за основание нового православного просветительского центра в Киеве невзирая на уже существующую Киевское братское училище.

Архимандрит Петр положил много сил и на основание нового высшего духовного училища при Лавре – первого в своем роде в восточнославянских землях. По возвращении посланных за границу юношей он поставил их учителями, а также взял ученых из Львовского братства.

Организовал в Лавре первое общежитие для бедных учеников, дав для содержания училища несколько деревень из своего имения и лаврских волостей. Новое училище «для преподавания свободных наук на греческом, славянском и латинском языках» открылось в 1631 году.

Вскоре, когда киевские братчики признали его блюстителем и опекуном своей школы и подчинили ее исключительно власти Константинопольского патриарха, Петр соединил свою лаврскую школу с братской.

Это дело благословили патриарх Константинопольский Кирилл (Лукарь), митрополит Киевский Исаия (Копинский-Борисович), письменно одобрили православные епископы и знатнейшее духовенство и лаврское братство.

К тому времени польский престолонаследник королевич Владислав показал себя готовым дать православным право легального существования, выработав соответственный законопроект в комиссии сейма.

Архимандрит Петр, находившийся тогда в Варшаве, писал оттуда ко всем русским, чтоб они не соглашались на принятие изложенных в проекте условий, и убеждал их воспользоваться выборным сеймом для достижения полного удовлетворения требований.

Когда пришёл сейм, на котором Владислав был 8 ноября 1632 года избран королём, были приняты новые условия узаконения Православия, по которым в первый раз после заключения Брестской унии в Речи Посполитой было на государственном уровне торжественно признано существование православной Киевской митрополии и четырех епархий.

Одним из условий легализации Православной Церкви было отрешение многих прежде избранных епископов и выбор новых. Тогда же на сейме митрополит Исаия был объявлен лишенным сана и православные делегаты избрали новым митрополитом Петра (Могилу), с сохранением за ним лаврского архимандритства.

Это было сделано в условиях новой войны с Московским государством, в которой Владислав нуждался в поддержке православного русского населения Речи Посполитой, а прежняя православная иерархия, перенесшая тяготы гонений против Православия в Речи Посполитой, склонялась на сторону Русской Православной Церкви и Москвы. Кроме того архимандрит Петр поставил на вид православным делегатам сейма то что борьба с униатами теперь только разгорается, а дряхлый митрополит Исаия не сможет вести ее достаточно энергично.

Тут же на сейме, уже как избранный митрополит, Петр начал ходатайствовать о преобразовании устроенной им Братско-Богоявленской школы в академию.

Римо-католическое и униатское духовенство, а также некоторые из знатнейших членов сейма решительно воспротивились этому.

Но король не решился восстанавливать против себя православных и, по неотступному ходатайству Петра дал ему привилегию, где вместо академии училище было названо коллегий с пространным курсом богословия и философии.

Смещение митрополита Исаии было узаконено церковно тем, что Константинопольский патриарх Кирилл (Лукарь) прислал избранному владыке Петру архипастырское благословение на митрополию. Однако, среди православных оставались и сторонники удалённого митрополита Исаии, которые винили Петра в личном честолюбии.

Поэтому Петр устроил свою хиротонию не в Киеве, а во Львове. Здесь на Фоминой неделе 28 апреля 1633 года он был хиротонисан во епископа с возведением в сан митрополита Киевского и Галицкого, а прежний митрополит Исаия был «деградован.

» Рукоположение возглавил Львовский епископ, пользуясь полномочиями экзарха Константинопольского патриарха. Затем новопоставленный митрополит отправился в Киев, где его при въезде встретили двумя известными панегириками – от лаврской братии и братской школы.

По въезде в Киев, ему пришлось запрещать и низлагать священников, стоявших за Исаию, а самого бывшего митрополита насильно перевезти в Лавру.

По вступлении на митрополичий престол приступил к устроению Киевской коллегии, которая неизменно пользовалась его особым вниманием и получила в его честь название Могилянской. Она была вполне устроена и обеспечена, хотя и претерпевала притеснения киевского воеводы.

Киево-Могилянская коллегия стала первым высшим учебным заведением на восточнославянских землях. Чтобы противостать современной римо-католической учености на том же уровне, митрополит Петр позаимствовал весь строй новой школы с латино-польских образцов, которые таким образом привил в южно-русской православной среде.

Впоследствии митрополит завел еще и низшее училище в Виннице.

Вернул и восстановил ряд древних киевских святынь. Он возвратил захваченные ранее униатами Софийский собор и Выдубицкий монастырь. Восстановил и устроил храм Спаса на Берестове и храм трех Святителей – последний отдал Братскому мастырю.

В 1635 году были отрыты и очищены от развалин остатки Десятинной церкви , под развалинами которой обрели мощи равноапостольного князя Владимира. Близ руин митрополит Петр в том же году посадил липу.

Средства для восстановления церквей и монастырей поступали из лавры, из личного имущества митрополита, из пожертвований благочестивых людей, из пожалований Московского царя.

Большое внимание обращал на издание церковных книг, причем требовал, чтобы никакие книги не печатались без сличения их с греческими подлинниками. Были значительно пересмотрены, пополнены и изданы Служебник, Цветная Триодь и Требник с важными наставлениями для священнослужителей.

Божественные службы при митрополите стали совершаться особо торжественно и благолепно. Митрополит Петр деятельно вводил и восстанавливал в славянской среде греческие молитвы и чинопоследования.

В его Требнике, например, введена молитва святителя Софрония Иерусалимского на Великое водоосвящение, в его Постной Триоди впервые в славянском мире появился полный Синодик в Неделю Православия – один из самых значительных вероучительных документов Православной Церкви.

Однако, в то же время были введены под римо-католическим влиянием ряд новых для Православной Церкви чинопоследований, наиболее примечательные из которых – великопостные пассии в воспоминание о Страстях Христовых и отчитка, введенная в Требник. При этом

При владыке Петре была прославлена праведная Иулиания, княжна Ольшанская. Прилагал усилия к общецерковному прославлению Печерских святых, при нём был составлен Патерик Печерский.

Среди многочисленных богословских трудов митрополита Петра особое место заняла защита православных от обвинений в протестантизме и выражение верного учения в катехизической форме.

Появление в 1629 году кальвинистского «Исповедания веры» под именем Константинопольского патриарха Кирилла (Лукаря) вызвало смущение в православной среде, обострило полемику римо-католиков против Православия, и побудило митрополита Петра к ответу.

Особым поводом стало обличение сочинения отступника от Православия Кассиана Саковича, который обвинял Православие в усвоении реформаторских мнений.

В ответ на этот навет митрополит Петр принял деятельное участие в составлении обличительного сборника «Λίθος, или Камень», а также в подготовке вероисповедного трактата – т.н. «Исповедания Петра Могилы» (см. подробнее).

В 1640 году митрополит Петр собрал в Поместный Собор в Киеве на котором было опровергнуто сочинение Саковича и принято, после некоторых правок, подготовленное православное исповедание веры.

На Ясском Соборе в 1642 году это исповедание было далее скорректировано и направлено на перевод и проверку к восточным патриархам.

В 1645 году митрополит опубликовал одну из редакций «Исповедания» в Киеве, после чего ряд новых изданий появились на разных языках и получили широкое хождение как важный вероучительный документ Православной Церкви.

Митрополит Петр вполне владел латинским и греческим. Жизнь вёл строго аскетическую. Благоговел перед Киево-Печерской Лаврой и считал ее местом особенного присутствия Божьего.

Перед смертью завещал Киевской коллегии свою библиотеку, приобретенную для нее недвижимую собственность и значительную сумму денег, а наставников ее обязал, чтобы они жили по его правилам и каждый четверг совершали о нем поминовение.

Много завещал он Лавре и другим монастырям и церквам, воздвигнутым им из развалин. Скончался 31 декабря 1646 года, в ночь на 1647 год.

Согласно завещанию, был погребен в склепе Успенской великой церкви Киево-Печерской Лавры, под левым клиросом в средней части храма.

Тело митрополита Петра почивало на месте погребения вплоть до Второй мировой войны. В ноябре 1941 года Великую лаврскую церковь взорвали, причем взрывчатку заложили именно возле места погребения святителя.

Гроб с останками оказался полностью уничтожен, сохранились лишь серебряные пластины с родовым гербом и эпитафией, которые в 1982 году были найдены при раскопках археологической экспедицией под руководством В.

Харламова.

Тропарь , глас 4

Яко вертоградарь трудолюбивый был еси Святителю отче Петре богомудре, ученьми своими всю землю нашу удобрил еси, молитвами угодников Печерских присно укрепляем. Темже купно с ними Престолу Царя Славы предстоя, молися во еже паству свою от зловерия суемудрых оградити, град сей и страну нашу от всяких бед избавити, людям же подати мир и велию милость.

Кондак, глас 2

Благочестия и догматов отеческих ревнителю, светильниче митрополии Киевския, святителю отче Петре, сподвижник преподобного Иова во ограждении Церкви Православныя воистину явился еси. И противу козней диавольских безбоязненно вооружился еси. Тем же и ныне непремолчи о нас молитися ко Господу, во еже спастися душам нашим.

Источник: https://azbyka.ru/otechnik/Petr_Mogila/

Петро Могила – великий реформатор українського православ’я

Петро Могила

 Перше ніж торкнутися  цієї постаті в релігійній  культурі, варто зауважити на  таких важливих  речах  як особистість  Петра Могили і його  безпосередній вплив на формування  духовно – культурних цінностей, їхнє прищеплення  українському народу.

Насамперед  слід  звернути увагу  на  особливість підходу  київського митрополита  до  сучасних проблем  православного віросповідання, приєднання  інославних до православ’я, впровадження реформ у Православній  церкві  і інше.

Варта уваги біографічна  характеристика  цієї особистості  в історії  відродження православ’я  кінця  XIV – початку ХV століття.

Петро Могила народився  1596 року в молдавському князівстві, міста Сучави (Румунія) в родині  власника  земельних  володінь Валахії та Молдови. У 1612 р.

– у зв’язку з військовими баталіями і поразкою Могил  від  Кантеміра Мурзи, родина майбутнього київського митрополита  змушена  була тікати в державу – Річ Посполиту, в якій  шукала підтримки у найближчих своїх  багатих родичів: племінниці батька – Раїни Могилянки, матері Єремії Вишневецького, у володінні якого зосереджувалися землі Лівобережної України.

Поступово  син Симеона Могили Петро почав засвоювати  духовну освіту у Львівській братній школі.  Своє навчання він закінчив  довгою подорожжю за межі України, слухав цікаві лекції в університетах Західної Європи. Пізніше  освоїв мистецтво володіння латиною.

Могила брав  участь у військовій баталій під містом Хотин,  знаходився під сильним  впливом київського  митрополита  Іова Борецького і з його допомогою  прийняв  чернецтво. У 1627 р. –  його було обрано  настоятелем Києво – Печерської лаври і підпорядковано Константинопольському патріарху, присвоєно носити титул «великого архімандрита» .

Після смерті Іова Борецького йому було передано бібліотеку та призначено  духовним наставником. Під час того  як  Могила  став архімандритом лаври, між ним та Ісаєю Копинським  – наступником Борецького сталася ворожнеча.

Петро Могила  не скорявся волі митрополита, окремо від нього облаштував собі при лаврі вище духовне училище з викладанням  вільних  наук  грецькою,  латинською і слов’янською  мовами.

У 1631 р. – було відкрито перше духовне училище під керівництвом Петра Могили. У 1632 р. – заручивсь підтримкою польського короля Владислава IV  він отримує дозвіл про незалежне існування православної церкви від  унійної.

З його допомогою було засновано великий духовно – просвітницький центр  в Україні, який став носити назву  «Могилянської академії». Завдяки святительській діяльності Могили  набувало свого смислу  життя духовних  інституцій  в Києві. Сюди ж можна віднести  славнозвісний  собор Св.Софії.

З визнанням  Петра Могили братчиками як опікуна і дотримувача канонів цієї школи і її юрисдикції  Константинопольському патріарху, в результаті відбулося об’єднання двох шкіл – лаврської та братської.

Внаслідок  підтримки польського короля Петром Могилою при  Варшавському сеймі, що мало  важливу державну  вагу, архімандрит  отримав від монарха легітимність 4 єпархій та митрополій православної церкви; був призначений  митрополитом Київським із збереженням чернечого сану, а Ісайю Копинського цього церковного чину було позбавлено.

У 1633 р. – в місті Львові відбулася урочиста  посвята Петра Могили на  київського митрополита за участі львівського єпископа, який  представляв інтереси Константинопольського патріарха. Коли Петро Могила повернувся зі Львова до Києва його зустріли  з панегіриками (публічної похвальною промовою) представники братської і лаврської школи.

Ним був вигнаний  з кафедри незаконний  митрополит Ісайя, а потім посаджений до в’язниці.

Від Ісайї Копинського митрополит Петро  мав тільки одні неприємності, тоді  вирішив вдатися до більш крутих  мір: за його наказом  пристаркуватого хворого лжемитрополита Ісайю було схоплено вночі в самісінькому Києво – Михайлівському монастирі, в одній волосяниці, перекинуто  на коня, і доставлено в Києво – Печерську лавру.

Копинському  хоч і вдалося  звільнитися від  ув’язнення у лаврі, проте відчувалася його ненависть до Петра Могили. Ця ворожнеча тривала аж до самої смерті одного із них.

За наказом польського короля, Могилі  було повернуто  монастирі та церкви, Собор Святої Софії, а також Видубицький монастир.

Могила став фундатором та будівничим  багатьох церков, спочатку рівноапостольного князя Володимира у селі Берестове, що на Київщині, на честь трьох святителів, яка була передана братському монастирю.

Почалася серйозна робота по очищенню зруйнованих  останків Десятиної церкви у 1635 році.

Усі необхідні засоби для монастирів та церков надсилалися Петром Могилою від матеріальної власності лаври,  за рахунок пожертв, які подавалися благочестивими людьми.

   Митрополит  також звертався  до московського царя, щоб той допоміг  йому у цій благородній справі. Свою особливу увагу  митрополит звертає  на розвиток Могилянської школи, яка пізніше із духовного училища переросла в академію.

Петро Могила  намагався реформувати  саму православну церкву, був великим богословом на той час.

Видав  багато богословських творів, зокрема  видав «Учительне Євангеліє» патріарха Каліста, свою книгу під назвою «Амфологіон» з переліком молитов, душе корисних повчань  на користь іудеїв; «Євхологіон» (молитовник, требник); «Православне сповідання» (катехізис у латино мовному варіанті), який було осуджено Київським собором 1640 року і підтримано Ясським собром 1643 року. У 1645 році Петром Могилою було виданою «Зібрання  короткої науки про артикули  віри православних кафоличних християн».

У 1662 р. – його катехізис  у грекомовному варіанті було відіслано для східних патріархів , а вже потім  на основі їхнього підтвердження – надруковано в місті Амстердам. Могила стає укладачем ще одного твору, що носить  різко полемічний характер «Літос» (Камінь). Твір був написаний ним  як обґрунтування  апологетики і протидію  унійним та римо-католицьким церквам.

Тут вміщувалася літургіка з поясненням самого богослужіння, таїнств, обрядів , постів та свят, устрою православних храмів.  У Москві 1652 року  його полемічний твір було списано.  Петро Могила відправляв своїх  посланців до Москви для збирання пожертв на відбудову західноруської церкви.

Він мав велике бажання облаштувати хоча б якийсь відділ  духовної школи у московській державі.

Мрія митрополита Петра Могили здійснилася після того, як чернецтво Київської братської школи стало навчати безграмотну молодь Москви.

Могила бажав раз і назавжди покінчити з унійною неканонічною церквою, проте виявився прихильником  православного вчення з метою  єдності як західної так і східної церкви, і повернути її до того  вигляду, в якому вона перебувала ще з перших століть християнства, з визнанням обрядів , православного римського папи серед перших із патріархів.

Він вважав, що ця єдність не зможе привести до розколу руського народу, а навпаки дасть можливість для його відновлення  с благословення  східних патріархів, підтримки московського царя і патріарха. Але цього на жаль не сталося, оскільки діяли лише політичні, а не церковні інтереси.

Навіть  тоді, коли король Речі Посполитої Владислав  вніс пропозицію щодо вибрання до сейму когось із православного і унійного духовенства восени 1636 року з обговоренням питання примирення обох сторін та утворення повноцінного Київського патріархату, православні не витерпіли, відразу ж виникла загроза  зросту агресії зі сторони козацтва та духовенства.

Ісаєю Копинським покотилися чутки, що нібито Могила є віровідступником православ’я, натомість прийняв зовсім іншу віру, зрадивши істинній, поклоняється  римському папі.

  Побоюючись бути окатоличеними та латинізованими, ченці монастирів Лівобережжя відправились спочатку до Москви, а потім до Дону, жахаючись передачі православної митрополії під латинську юрисдикцію.

Миттєва реакція була викликана  повстанням донських козаків під проводом таких отаманів як Павлюк, Остряниця та Гуня з метою призупинення переговорів між  православною та унійною церквами. Могила  вдається до інших дій.

У 1645 році заручившись підтримкою Адама Кисіля, направляє  власноруч розроблений складений план  об’єднання  двох церков,  в ньому піддавали жорсткій критиці  духовенство Берестейської унії, за відсутність їхніх добрих намірів  та інше.

Тоді  Могила пропонує скликати  духовенство нижчого  класу та дворянство  руських земель для вироблення чіткого плану об’єднання церкви.

  Пропонує  сходу визнати першість римського папи з прямим керівництвом в межах  тих територій, в якому існувало ще до 1054 року, коли відбувся  поділ церкви і лише так  як про це фіксується у грецьких богослужбових книгах, єдність віри і ніякого підпорядкування папі.

Петро Могила  помер зимнього вечора  1646 року, свій аскетичний подвиг закінчив на п’ятдесятому році життя.  Могила – це великий реформатор православної церкви, і його рол полягала у духовно – культурному відродженні  людства як в  Москві, Речі Посполитій, так і у Великій Валахії, Угорській Русі.

Перед своєю смертю митрополит написав  заповіт про передачу  бібліотеки, нерухомої власності Київській колегії, зобов’язував  священиків жити згідно його правил, кожного четверга згадувати його світлу пам’ять. Заповів  і іншим монастирям та церквам, лаврі  виконувати  встановлені ним  канони.

  І як виявилося  вже потім, все, що мав Петро Могила  у своєму житті, він присвятив хвалі і служінню Богу.

До нашого часу відомі  його дві  проповіді: одна стосується  Хреста Господнього, християнина, інша – шлюбу князя Януша Радзивіла. Святитель і реформатор Русі мав задум написати  колосальну працю  «Життя святих», в тім йому цього не вдалося зробити. Існують різні версії щодо канонізації Петра Могили як митрополита Київського і всієї Руси – України.

  У 1689 році  Московським церковним собором було визнано правильне вчення  про перетворення Святих Дарів братів Ліхуд, тоді як  викладена у «Літосі» Могилою доктрина  – це суцільна єресь. Московський патріарх Йоаким засудив  католицьке вчення  про перетворення хліба і вина як єретичне. В знак свого протесту склав свою книгу, що носила назву «Остен».

Її автором  вважається такий собі Євфимій.

Книга містить у собі історію  дискусійного  питання.  Як додаток до цієї книги, єрусалимський патріарх Досифей відправив зібрання свідчень, згідно яких  вчення Ліхудів є істинним.  Собор в Москві  визнав єретичними не лише твори Мєдвєдєва, а й писання Полоцького, Могили і багатьох інших.

Про книги Могили відгукувалися не  досить приємно, вважаючи її зло мудрим вченням, що ті у свою чергу названі солодкими спокусливими  іменами; вони містять  душе розтліваючи отруту як  зло мудрості так і новизни.

Пізніше  про Могилу буде говорити видатний  поет і академік Санкт – Петербургу Востоков, називаючи його більш руським, ніж будь – який руський; людиною, яка прикрашає всю церковну історію; яка глибиною своєї мудрості та знань перевершує  сучасних ієрархів  Малоруських та Великоруських церков, Східної церкви; своєю любов’ю та подвигами на користь православної віри.

Академік Востоков стверджує, що Могила не тільки захистив, а й відстояв честь і права Малоруської церкви, яка була  поругана римо-католиками та уніатами,  перед самим  королем Речі Посполитої. Тому реформатор Православної церкви  показав зразок духовно – навчального закладу в Росії через Могилянську колегію.

Іншу ж думку подає протоієрей  Флоровський,  вважаючи, що  в образі Петра Могили можна читати  два смисли. Важко було зрозуміти для нього ким насправді був Могила: ревним захисником православної віри, чи інших  поглядів. Але  його особистість вплинула  на  всю історію Західно – руської церкви та її культури.

Чому партія латинян-уніатів висувала кандидатуру Могили, а не інших?  Якщо  Веніамін Рутський  вважав, що Петро Могила наближений ближче до унії з Римом, проти якого не висував жодних претензій, майже був у однодумності з римським папою, легко поводив себе з латино мовною літературою, то чому тоді  митрополит  вагався.

Питання залишається до кінця не з’ясованим.

Згідно  постанови Священного Синоду УПЦ МП  митрополита Київського Петра Могилу було канонізовано  тільки для місцевого шанування, тоді як пропозиція його прославлення як святого була повністю відкинута самою ж комісією в Московському патріархаті. Можливо для цього існують суттєві причини не канонізації  київського митрополита.

У грудні 2005 року Помісний собор РПЦ  не визнав канонізації Петра Могили, але ім’я самого святителя Русі  було вписано із власних розпоряджень тодішнього патріарха Московського і всієї Русі  Алексія (Рідігера).

  Причина  може  носити не церковний, а власне політичний характер, через що  не відбувся нормальний процес канонізації  Петра Могили  церквою Московського Патріархату.

Богдан Стрикалюк

Источник: https://tureligious.com.ua/petro-mohyla-velykyj-reformator-ukrajinskoho-pravoslavya/

Петро Могила: життєпис. Реферат – Освіта.UA

Петро Могила

  • Напечатать
  • Спросить
  • Отправить другу
  • Подписаться на новости

Петро Могила (рум.

Petru Movilă; 21 грудня 1596 — 1 січня 1647) — молдавський боярин, політичний, церковний і освітній діяч Речі Посполитої, архімандрит Києво-Печерського монастиря з 1627 року, Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі з 1633 року, екзарх Константинопольського патріарха. Канонізований Церквою 1996 року.

Біографія

Петро Могила був вихідцем з давнього молдавського боярського роду. Він народився 21 грудня 1596 року в сім'ї валаського і молдавського господаря Симеона Могили та семигородської княжни Маргарет. В 1607 році внаслідок боротьби за владу батько хлопця загинув.

Після смерті Симеона Могили та після захоплення в 1612 році Кантемиром Мурзою молдавсько-валахійських володінь, княжна Маргарет разом з сином мусили покинути Молдавію та переїхати на українські землі Речі Посполитої, де їх прийняли родичі — князі Стефан Потоцький, Самуїл Корецький та Михайло Вишневецький.

Освіта

Початкову освіту Петро Могила здобув у Львівській братській школі, організованій в1586 році для захисту та збереження православної віри.

Сімейство Могил дотримувалося православ'я і мало тісні зв'язки з Львівським братством, постійно допомагаючи йому коштами та послугами у будівництві.

Львів був неподалік від тодішніх молдавсько-валахійських володінь і Львівське братство, відчуваючи потребу в коштах, часто зверталося до одновірних молдавських господарів з проханнями про матеріальну допомогу.

Подальшу освіту Петро Могила здобував у європейських університетах. Спочатку він здобув освіту в Польській академії в Замості, а згодом вчився у різних навчальних закладах Голландії та в Парижі.

Петро Могила вільно володів грецькою та латинською мовами і досить швидко опанував богословську науку. Після повернення до Речі Посполитої він пішов на військову службу, брав участь у Цецорській битві 1620 року та Хотинській битві 1621 року.

Церковна кар'єра

Мало відомо про період життя Петра Могили, починаючи від його участі в Хотинській битві та до посвяти у сан Києво-Печерського архімандрита. Могила почав часто відвідувати Києві брати активну участь у справах православної віри. Київський історик С.

Голубєв вважає, що окрім православного виховання цьому посприяли й часті зустрічі Петра Могили з митрополитом Іовом Борецьким, його наставником ще за часів навчання в Львівській братській школі.

Спілкування з Іовом остаточно завершило формування поглядів Петра Могили і, по суті, визначило напрям його подальшої життєвої діяльності. У 1625 році він прийняв чернечий постриг у Києво-Печерському монастирі.

Після смерті 21 березня 1627 року архімандрита Печерської лаври Захарія Копистенського, у грудні 1627 року на цю посаду було посвячено Петра Могилу. У цей час йому виповнилося тридцять років.

В такому віці обрання на таку високу церковну посаду здійснювалося чи не вперше. Очевидно, цьому посприяла підтримка Борецького та інших впливових шляхетських сімей, які сповідували православну віру, попереднє іночество Петра Могили та його особисте багатство.

1628 року польський король Сигізмунд III затвердив Могилу на цій посаді.

Видавнича діяльність

Петро Могила докладав усіх зусиль, щоб за час його архімандритства Києво-Печерська друкарня посіла визначне місце як серед інших друкарень України та Білорусі, так і в суспільному житті загалом.

За п'ять з половиною років його настоятельства з лаврської друкарні вийшло 15 назв видань. Серед них були і книги самого Петра Могили.

В 1628 році в Лаврі були видрукувані перекладені Петром Могилою з грецької «Агапита діакона главизны поучительны» і «Тредь цветная», в яких пояснювалися важливість і значення церковних гімнів.

В 1629 році на Київському помістному соборі був схвалений до видання «Літургіаріон» Петра Могили. Він являв собою служебник, виправлений архімандритом за грецькими джерелами і з його власними догматичними й обрядовими роз'ясненнями літургії. Це одна з найвизначніших праць Могили, яка протягом понад двохсот років не втрачала свого значення.

Окрім цього у власноручних записах Могили зберігся ряд канонів і церковних піснопінь, що частково увійшли до майбутніх лаврських видань: це канон на причащання священиків, канон на ісход душі, канон на створення світу і плач вигнаних з раю прародителів, канон покаянний, благодарственне піснопіння на честь пресвятої Богородиці у зв'язку з чудовим позбавленням нею Києво-Печерської обителі від нашестя ляцького війська (1630) та інші. Ці невеликі твори, написані церковнослов'янською мовою, свідчать про неабиякий літературний хист Петра Могили.

Дипломатична діяльність

Життя і церковна служба Петра Могили припали на складний час в історії православної церкви в Україні.

В 1596 році була підписана Берестейська унія, в результаті якої більшість православних єпископів визнала верховенство Папи Римського, а Київська православна митрополія відновила свою єдність з Римо-Католицькою Церквою. Ті православні ієрархи та священники, які не визнали унії, фактично опинилися поза законом.

Вірні і більшість монастирів також виступили проти унії. Проте у здійсненні її положень була зацікавлення світська влада, тому утиски православних, які не хотіли визнавати зверхність Риму, стали звичним явищем.

Петро Могила вважав надзвичайно важливою справою примирення усіх православних — тих, які визнали унію, і тих, які виступали проти неї.

Однак його дії, спрямовані на це примирення, викликали неоднозначні оцінки сучасників.

Одні вважали Могилу щирим поборником єдності православ'я, інші — рукою королівської влади, що силується обернути православних в уніатів і розірвати зв'язки зі східними патріархами та Москвою.

Герб Петра Могили з «Требника» 1646 року. У верхній лівій частині герба — герб Молдавії, у лівій нижній частині — герб Валахії.

29 червня 1629 року у Києві мав бути скликаний помістний собор, предметом обговорення якого мало стати питання примирення уніатів і православних. Але позитивних наслідків собор не дав.

Не справдились надії Петра Могили на примирення церков і на Львівському соборі. Але найболючішого удару по його сподіваннях завдала смерть Іова Борецького. Звістку про смерть свого наставника Петро Могила отримав 16 січня 1631 року, повертаючись до Києва з освячення Ставропігійської церкви у Львові. Церква була збудована Львівським братством з немалими пожертвами Могили.

Невдачі всіх спроб з примирення церков породили розгубленість та безнадію серед православних обох течій — тих, хто визнавав унію або виступав проти неї.

Після ознайомлення з духовним заповітом Іова Борецького Петро Могила вступив до Київського братства і став старшим братчиком, опікуном і фундатором братства, монастиря та школи. Ця посада відкривала йому шлях до зайняття митрополичої кафедри, але митрополитом було наставлено Ісаю Копинського.

Просвітницька діяльність

Петро Могила, перебуваючи на посаді архімандрита, згуртував довкола себе освічених людей. Восени 1631 року на території Києво-Печерської лаври він відкрив першу школу. Викладання у Лаврській школі велося латинською та польською мовами, і створювалася вона за зразком провідних шкіл того часу — єзуїтських колегій. Всього в ній навчалося понад сто учнів.

Петро Могила добре усвідомлював значення освіти в розвитку суспільства і прагнув заснувати в Києві такі школи, які відповідали б потребам часу і ні в чому не поступалися б подібним європейським навчальним закладам. Ще задовго до відкриття школи, турбуючись про досвідчених викладачів, Петро Могила добирав здібних молодих людей і за свої кошти відправляв їх за кордон на навчання.

Проте шкільні справи не давалися Петру Могилі легко. Спочатку печерсько-лаврські інки виступили проти надання школі приміщень. Могилі вдалося владнати цю проблему, але, як тільки розпочалося навчання, противники Могили стали вбачати у лаврській школі конкурента Київській братській школі.

Київське братство та козацтво підняли питання про об'єднання Київської братської школи та лаврської. Їх підтримав і новий митрополит Ісая Копинський. Петро Могила погодився об'єднати лаврську школу з братською, за умови, що буде охоронцем і опікуном об'єднаного закладу.

Петро Могила присвятив значну частину свого життя розвитку православного шкільництва та освіти в Україні.

Лаврську школу, об'єднану в 1632 році з братською, згодом було перетворено на Києво-Могилянську колегію. Це була перша вища православна школа у Східній Європі.

Колегія була організована за зразками єзуїтських навчальних закладів. Студенти вивчали тут три мови: грецьку, латинську і церковнослов'янську, студіювали богослов'я та світські науки.

Серед випускників цієї колегії була чимало представників еліти тогочасної України і Білорусії[5].

На утримання колегії і монастиря Могила записав дві лаврські волості і подарував власне село Позняківку, крім того, надавав грошову допомогу як колегії, так і вчителям та учням.

З огляду на швидке зростання кількості учнів в 1634 року була відкрита філія колегії у Вінниці, яку пізніше перенесли до Гощі на Волинь, де вона проіснувала до кінця 17 століття, а 1636 року Могилою була заснована колегія в Кременці.

З іменем Петра Могили пов'язане розгортання православної системи вищої і середньої освіти в Україні, яка копіювала католицькі школи, намагаючись конкурувати з ними.

У квітні 1632 року помер король Сигізмунд III. За польським звичаєм по смерті короля мав зібратися так званий конвокаційний сейм, на якому робився огляд діяльності попереднього короля, обговорювалися різні думки й пропозиції щодо майбутнього королівства. Потім збирався елекційний сейм, на якому обирався новий король.

У Прилуках було скликано велику козацьку Раду, яка обрала на сейм делегацію. Петро Могила був делегований на сейм від імені митрополита Ісаї Копинського та всього православного духовенства. На сеймі він мав вимагати скасування всіляких актів, що забороняли православним будувати церкви, відкривати колегії, типографії, повернення єпархій, церковних маєтків.

Польський королевич Владислав, щоб забезпечити собі більшість при голосуванні, склав спеціальний меморіал, у якому пропонувалося вирішити козацькі питання, віддати православним Київську митрополію, повернути всі її маєтки, монастирі й навіть львівське єпископство.

8 листопада 1632 року Владислав був обраний королем і, зваживши на ситуацію, задовольнив прохання православного духовенства, видавши диплом, яким гарантував православним більші права і вигоди, ніж ті, що були зазначені в «Статтях для заспокоєння руського народу».

Цим документом надавалася нова свобода переходу як з православ'я в унію, так і з унії у православ'я. Київський митрополит мав, як і раніше, висвячуватися від Константинопольського патріарха.

Православним митрополитам поверталась Луцька єпархія, запроваджувалася нова у Мстиславі, а також заборонялося чинити всілякі образи православним людям.

Петро Могила подякував Владиславу за «розумне і справедливе рішення». Тим часом, козаки і православне духовенство в один з останніх днів сейму прийняли рішення усунути від митрополії Ісаю Копинського як людину престарілу й хворобливу. Тут же, у Варшаві, митрополитом було обрано Петра Могилу.

12 березня 1633 року Владислав затвердив митрополитом Петра Могилу.

Королівською грамотою Могилі віддавалася Києво-Софіївська церква, утримувалася за ним і Києво-Печерська архімандрія, доручався нагляд над Пустинно-Микільським монастирем.

Невдовзі було отримане благословення й патріарха константинопольського, причому патріарх надавав новому митрополиту звання «екзарха святого константинопольського трону».

У квітні 1633 року Петро Могила розіслав вірним православним грамоти, запрошуючи чільних представників громад прибути до Львова на його висвяту в чин митрополита. Місто це було обрано не випадково, адже тут його добре знали і поважали. Після двомісячного перебування у Львові Петро Могила наприкінці червня вирушив до Києва.

Проте Ісая Копинський не вважав обрання Могили законним і подав скаргу королю. Тяжба тривала не один рік. У лютому 1637 року Петро Могила запросив Ісаю в Луцьк і там у присутності численного духовенства примирився з ним. Але Ісая знову виступив проти Могили, заявивши, що той силою примусив його до примирення.

До самої своєї смерті Копинськнй не давав спокою Могилі.

На посаді митрополита

Після наставлення митрополитом Петро Могила з новою силою розгорнув сподвижництво у церковній, освітній, будівничій галузях та книгодрукуванні.

Вся його діяльність була спрямована на відновлення повнокровного життя Православної Церкви. Новий митрополит висунув перед пастирями суворі, але справедливі вимоги.

Стосувалися вони передовсім обов'язкової загальної і богословської освіти, ретельного дотримання канонічних правил.

У своїх грамотах і посланнях Петро Могила щораз концентрував увагу священнослужителів на необхідність своїм життям і діяльністю служити прикладом для мирян, виконуючи заповіді Божі, невтомно піклуватися про паству, сумлінно оберігаючи своє достоїнство від найменших проступків.

У відомство православного митрополита Могили перейшли Софійський кафедральний собор у Києві та приписані до нього храми, Видубицький, Михайлівський, Пустинно-Миколаївський монастир і інші монастирі та храми. У 1634 році розпочалося відновлення Софійського собору, яке тривало впродовж десяти років.

Митрополит наказав також розчистити з-під нашарувань землі залишки Десятинної церкви, під руїнами якої було віднайдено мощі святого рівноапостольного великого князя Володимира. Петро Могила за свої кошти відновив і стару Церкву Спаса на Берестові, для розпису якої запросив художників з Криту.

Ними були відновлені також Трьохсвятительська і Михайлівська церкви Видубицького монастиря.

Важливою ділянкою активності митрополита Могили було впорядкування богослужбової практики і видавнича діяльність. Релігійні суперечки і контроверсії 17 століття вимагали чіткого і сучасного викладу основ православної віри.

З цією метою у 1640 році Петро Могила скликав у Києві собор, на який запросив духовних і світських осіб, в основному членів братств. Наслідком цього собору стало затвердження й нове видання «Требника» (1646).

До церковної історії він увійшов як «Требник Петра Могили» і довгий час служив православному духовенству всієї України, а згодом і Російської імперії.

У Требнику були викладені не лише молитви і обряди, до нього були додані пояснення й настанови, як у тому чи іншому випадку слід себе вести та чинити, а також догматичні й обрядові пояснення літургії, написані одним з учнів Могили Тарасієм Земкою.

Під керівництвом Петра Могили було здійснено перегляд та видання інших богослужбових книг. Одна з найбільш відомих — це «Служебник» (1629, 1639).

На церковному соборі 1642 року в Яссах, у присутності представників Руської, Грецької та Молдавської Церков, було розглянуто, виправлено і схвалено подане українськими богословами «Православне сповідування віри».

Під керівництвом Могили було складено перший православний Катехізис. Для його затвердження у 1643 році в Яссах був скликаний загально-православний синод. Але оскільки з розглядом цього документу справа зволікалася, Могила видрукував короткий катехізис.

Повний катехізис було видано вже після смерті Петра Могили в Європі грецькою, латинською та польською мовами. 1696 року його передрукували в Москві, коли він уже заслужив повагу всіх православних богословів західного світу.

Довгий час катехізис Петра Могили виконував роль найповнішого викладу православної віри.

Літературна спадщина

Петро Могила залишив майже 20 творів церковно-теологічного, полемічного, просвітницького, філософського та моралізаторського характеру. Він автор книг «Євангеліє» (1616), «Анфологіон» (1636), «Ефхологіон» (1646) та ін.

Помер Петро Могила 1 (11 січня) 1647 року, коли йому виповнилося лише п'ятдесят. На посаді митрополита він прослужив всього чотирнадцять років. 3 (19) березня 1647 року тіло покійного, згідно з його волею, було перенесено й покладено у Великій церкві Києво-Печерської лаври.

У 1996 році Петро Могила був першим, кого канонізували у святі Українські Православні Церкви усіх конфесій.

Взагалі Петро Могила був канонізований усіма 15-ма автокефальними Церквами Вселенської Церкви (лише Російська Православна Церква канонізувала цього як місцево шанованого святого, тобто святого, якого шанують лише на певній території).

За кілька днів до смерті первосвятитель склав духовний заповіт, оголошуючи Києво-Братську колегію першою спадкоємицею свого майна. Їй він заповів 81 тис. злотих, все своє нерухоме майно, коштовності та бібліотеку. На той час Петро Могила мав одну з найбагатших бібліотек.

В ній були твори Сенеки, Горація, Цезаря, Цицерона, Макіавеллі, трактати Авіценни та ін. Поряд з богословською літературою сусідували польські хроніки, руські літописи, документальні збірники, хронографи.

До його бібліотеки також ввійшли книги, які свого часу заповів Могилі Іова Борецький.

Твори

  1. Книга души, нарыцаемое злото… — К., 1623. — ВР ЛНБ.
  2. ЛюбомудрЂйшаго киръ Агапита діакона, блаженнЂйшему і благочестивЂйшему царю Іоустиніану… главизны, поучителны, по краегранію еллински изложены, словенски же пръвое напечатаны. — K., 1628 (переклад М.).
  3. Λειτνργιαριων… си ест служебник от литургій Св. Васіліа, Іоанна Златоустаго и преждесвященных служеній іереиских и диаконских повседневных нощных же и дневных в себЂ съдръжимых реченный. Благословеніем и исправленіем преподобнЂйшаго господина и отца киръ Петра Могилы. — K., 1629.
  4. Передмова // Номоканон си ест законоправилник, имея по сокращенію правила святых апостол седми соборов и помЂстных нЂкіих. K сему и вселенских учителей и прєподобных отец, третіе c болшим исправленіем изданный. — К., 1629.
  5. Антологіа, сирЂч молитвы и поученія душеполезная. В душевную ползу спудеов и всЂх благочестивых любомолитвеник. ВкратцЂ собраная и благочиннЂ расположеная тщаніем… Петра Могилы. — К., 1636.
  6. Євангеліє учителноє (з благословения Петра Могилы). — К., 1637.
  7. Λιτθος albo kamen z procy prawdy cerkwie świątey prawosławney ruskiej na skruszenie faecznociemnej Perspektiwy albo raczey pazkwilu od Kassiana Sakowieza… roku 1642 w Krakowie wydanego, wypuszczony przez pokornego ojca Euzebia Pimina. — K., 1644.
  8. Евхологіон, альбо Молитвослов или Требник. — K., 1646 (2-е вид.: У 3 ч. — Канберра; Мюнхен; Париж, 1988).
  9. Ортодокс омологія сирЂчь Православное исповЂданіе католіческія и апостолскія церкве восточныя новопереведеся c елліногреческого языка. — М., 1696 (у співавт. з Ісаєю Трофимовичем).
  10. Катихисис сирЂчь исповЂданіе православныя вЂры католіческія и апостолскія церкве восточныя… — К., 1712.

Примітки

Ювілейна монета «Петро Могила» НБУ номіналом 10 гривень. Реверс.

Прізвище Могила походить від молдавського слова mohila, що означає «узвишшя», «горбовина».

На той час архімандрит Києво-Печерського монастиря знаходився під прямою юрисдикцією Константинопольського патріарха, а не Київського митрополита, і носив титул «Великого архімандрита».

На той час зв'язки з Московським царством, а тим більше з Московською патріархією були незначними. Москву більше цікавило зміцнення влади царя нової династії Михайла Романова, а не справи православних у сусідній Речі Посполитій. Сама ж Київська православна митрополія вважалася канонічною територією Константинопольського патріархату

У 1991 році на місці Києво-Братської колегії було відкрито Києво-Могилянську академію, яка згодом дістала статус національного університету «Києво-Могилянська академія».

Джерела

  1. «Требник» Петра Могили 1646 року (факсимільне видання).
  2. Білодід О. Загадка Петра Могили // Київська Старовина. — 1993. — №3.
  3. Бобынэ Г. О. Гуманизм в философии и общественной мысли Молдавии в XVII — начале XVIII веков. — Кишинев, 1988. (рос.).
  4. Возняк М. С. Історія української літератури: У 2 кн. — Львів, 1992.
  5. Галант И. В. Киевский митрополит Петр Могила и его отношение к євреям // Киевская Старина. — 1905. — Ч. 24. — Т. 89. (рос.).
  6. Головащенко С. І. Образ Христа в богословсько-катехітичній, літургійній та моралістичній творчості митрополита Київського Петра Могили // Образ Христа в українській культурі. — К., 2001.
  7. Голубев С. Т. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники (Опыт ист. исследования). — Т. 1. — Киев, 1883, Т. 2. — Киев, 1898. (рос.).
  8. Голубев С. Лифос — полемическое сочинение, вышедшее из Киево-Печерской типографии в 1644 году // АЮЗР. — 1893. — Ч. 1. — Т. 9. (рос.).
  9. Грушевський М. Історія української літератури. — Київ, 1995. — Т. 6.
  10. Жиленко І. Історія знайдення мощей святого рівноапостольного князя Володимира святителем Петром Могилою за різними джерелами // Жиленко І. В. Синопсис Київський. Лаврський альманах. — Київ, — 2002.
  11. Житецький П. Петр Могила // Энциклопедический словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Эфрона, — СПб., 1898. — Полутом 46. (рос.).
  12. Жуковський А. Петро Могила й питання єдности церков. — Париж, 1969 (перевидання: Київ, 1997). (рос.).
  13. Зеньковский В. Основы христианской философии. — Москва, 1992. — Т. 1. (рос.).
  14. Ісаєвич Я. Освітній рух в Україні XVII ст.: східна традиція і західні впливи // Київська старовина. — 1995. — №1.
  15. Костомаров Н. И. Киевский митрополит Петр Могила // Костомаров Н, И. Исторические произведения. Автобиография. — Киев, 1989. (рос.).
  16. Крижанівський О. П., Плохій С. М. Історія церкви та релігійної думки в Україні: У 3 кн. — Київ, 1994. — Кн. 3.
  17. Липинський В. Релігія і церква в історії України. — Нью-Йорк, 1956.
  18. Нічик В. М. Гуманістичні тенденції в творах членів гуртка друкарні Києво-Печерської лаври // Нічик В. М., Литвинов В. Д., Стратій Я. М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні. — Київ. — 1991.
  19. Нічик В. М. Петро Могила в духовній історії України. — К., 1997.
  20. Перетц В. H. «Книга души, нарыцаемая злото». Неизданное сочиение митрополита Петра Могилы // Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы XVI — XVII вв. — Москва-Ленинград, 1962. (рос.).
  21. Феномен Петра Могили. Біографія. Діяльність. Позиція. — Київ., 1996.
  22. Флоровский Г. Пути русского богословия. — Киев, 1991. (рос.).
  23. Франко І. Історія української літературири // Франко І. Зібрання творів: У 50 т. — Київ, 1976. — Т. 40.
  24. Чижевський Д. Історія укр. літ-ри. — Тернопіль, 1994.
  25. Яковенко Н. М. Розтятий світ: культура України-Руси в добу Хмельниччини // Сучасність. — 1994. — №10.
  26. Koropecky R. The Kiev Mohyla Collegium and Seventeenth Century Polish Literary Contracts: a polish translation of Henry Montagu’s Manchester al Mondo // The Kiev Mohyla Academy. Harvard Ukrainian Studies. — Cambridge, 1984. (англ.).
  27. Shevchenko I. The Many Worlds of Peter Mohyla // Harvard. — The Kiev Mohyla Academy. Ukrainian Studies. — Cambridge, 1984. (англ.).
  28. Sinopsis. — Kiev, 1681; Facsimile, mit einer Einleitung von Hans Rothe. — Koln; Wien, 1983. (нім.).
  29. Sysin F. Peter Mohyla and the Kiev Academy in Recent Western Works: Divirgent view on seventeenth century Ukrainian culture // The Kiev Mohyla Academy Harvard. Ukrainian Studies. — Cambridge, 1984. (англ.).
  30. Winter E. Russland und des Papstum. — Berlin, 1960. — T. 1. (нім.).

03.01.2012

Источник: https://ru.osvita.ua/vnz/reports/relig/27221/

Петр Могила

Петро Могила

Петр Могила — боярин, митрополит Киевский, Галицкий, воин Христов, сохранил в 17 веке независимость православия на Руси. Его теологические труды даровали новую жизнь православию в киевских церквях, отвоевав независимость от униатов, подписанную самим польским королем Владиславом Четвертым.

Отец Петр является основателем крупнейшего в Украине центра просвещения — Киево-Могилянской академии.

Происхождение и семья

В семье молдавских бояр Мовиле 21 декабря 1596 года родился сын Петру, имя ему дали в честь московского митрополита Петра.

  • 1596 год — год принятия Брестской унии, по которой западно-украинская часть православия отходила под владычество римо-католиков.
  • 1596 год — время вступления на молдавский престол Симеона Мовиле или Могилы.
  • Боярин Симеон, отец будущего митрополита Киевского в начале 17 столетия семь лет правил Валахией, а затем в 1607 году стал господарем Молдовы.
  • В 1612 году Кантемир Мурза завоевал Молдову, бояре Мовиле бежали к родственникам в Речь Посполитую, под опеку Михаила Вишневецкого, правителя левобережной Украины.

Святитель Петр Могила

Петр окончил Львовскую братскую школу, в которой преподавали основы православия, для продолжения образования уехал заграницу, посещая различные университеты, изучил латинский язык, в результате выбрал военную карьеру.

Был участником Хотинской битвы между поляками и османами. Для красавца, богача, воина и интеллектуала 1624 год стал переломным. Он отказывается от мира и становится насельником Свято-Успенской Киево-Печерской Лавры, где вместе с монахами переживает все гонения от польских властей.

Принятие духовного сана

Личное общение с киевским митрополитом Иовом Борецким повлияло на дальнейшую судьбу Петра Могилы, решившего посвятить свою жизнь православной церкви, приняв духовный сан.

Будучи архимандритом Киево-Печерской лавры с 1627 года, он подчиняется Патриарху Константинопольскому и носит титул великого архимандрита. После смерти владыки Иова является душеприказчиком всего духовного наследства владыки, в том числе богатейшей библиотеки.

Новый архиепископ решил основать в Киеве новый просветительский православный центр, чем вызвал противостояние Исайи Копинского, оберегающего первенство Киевского братского училища. В 1632 году умирает польский король Сигизмунд ІІІ, архиепископа Могилу приглашают в составе делегации от Киева на собрание Сейма для избрания нового короля, им стал Владислав Четвертый.

Икона Петра Могилы, митрополита Киевского

Отец Петр оправдал доверенную ему миссию, он сумел убедить нового короля признать легитимными православные епархии и митрополии, прекратить все запреты и притеснения против православных верующих, получив диплом, согласно которого разрешалось:

  • свободно исповедовать православную веру;
  • совершать Таинства;
  • проводить реставрацию храмов и возводить новые церкви;
  • создавать братства;
  • открывать школы и училища;
  • устраивать богадельни.

Православный народ и духовенство получили право избирать митрополита, в ведение которого были переданы все монастыри и храмы.

Важно! 1 ноября 1632 года благодаря княжьему воспитанию и тонкому дипломатическому дару Петра Могилы вышел официальный указ, утверждающий независимость православия в Украине.

В 1633 году священник рукополагается в митрополиты, собирая вокруг себя всех неравнодушных к судьбе православия в Украине.

В 1635 году по благословению отца Могилы было начато восстановление Десятинной церкви, реорганизация школы Киево-Печерской лавры, строительство учебного заведения в Виннице.

В 1634 году было основана московская школа, в которой преподавали монахи киевской лавры. Благодаря стараниям митрополита Петра Иулиания, княжна Ольшанская была прославлена в лике праведников, он прилагал огромные усилия, чтобы увековечить имена Печерских святых в созданном Патерике Печерском.

Смерть и почитание

1 января 1647 года в полном расцвете сил святитель Могила внезапно отошел к Господу, был похоронен в Киево-Печерской лавре, 22 марта было решено перенести останки святителя в Софийской обители. За три месяца мощи митрополита остались нетленными, местом его захоронения стала Великая Печерская соборная церковь, место, указанное в завещании святителя.

Митрополит Петр Могила причислен к лику Местночтимых святых

В ноябре 1941 года Киев был захвачен немцами, которые взорвали Великую лаврскую церковь, а вместе с ней была взорвана и могила святого.

В 1982 году при раскопках были найдены пластины из серебра, но которых изображен родовой герб семейства Мовиле и эпитафия.

Святые Отцы, святители, своим жизненным примером являются проводниками оставшихся на земле православных христиан в Небеса. Размышляя над событиями сегодняшнего времени, понимаешь, что история развивается витками, на каждом из них сердца людей являются полем битвы дьявола с Творцом.

8 декабря 2005 года Патриарх Московский и всея Руси Алексий Второй благословил 13 января, как день почитания памяти святителя Петра Могилы, вставшего на защиту православия в 17 столетии, когда православную Украину зажали мусульманская Порта и католическая Речь Посполитая.

Духовное наследие

Современные традиции и Божественные службы, совершаемые торжественно с благолепием во время Великого Поста, когда читается Евангелие и Акафист о Страстях Господних, были основаны великим верным сыном Божьим, Петром Могилой.

В 1643 году Киевский владыка благословляет составление Канона Преподобным Печерским, написанного константинопольским монахом греком Мелетием Сиригой.

Лаврское издание Следованной Псалтири пополнилось этим уникальным Каноном в 1644 году, после чего святителем был заказан Месяцеслов преподобного Симеона Метафраста, в котором даны описания Жития Святых.

Требник митрополита Петра Могилы

Мечтой светильника православной веры было сделать перевод греческого издания «Синакрия» на церковно-славянский язык, но внезапная смерть не дала осуществиться задуманному при жизни архиепископа, мечта осуществлена в результате титанического труда выпускником Киево-Могилянской академии Димитрием Ростовским.

Интересно! Киевская академия получила второе Могилянская в честь памяти Петра Могилы, как ее основателя.

Среди питомцев Академии десятки святых, которые несли свет Божий в мир. При жизни митрополита были изданы:

  • Евангелие Учительское, сборник поучений на праздничные и воскресные дни, составленный константинопольским патриархом Каллистой;
  • Анфологион — собрание избранных служб на все 12 месяцев года;
  • Евхологион альбо, молитвенник или Требник Петра Могилы, увидевший свет в 1646 году.

Он подготовил к печати Катехизис «Православное исповедание», которое было одобрено Собором, но вышедшее в печатном виде в 1662 году в Амстердаме почти через 20 лет после смерти святителя.

Афанасий Кальнофойский подготовил к изданию книгу «Τερατουργήμα», в которую вошли чудеса и Печерских святых, представленные святителем.

В 1652 году царь Алексей Михайлович приказал списать книгу «Камень», в составлении ее активное участие принимал киевский митрополит Могила, в которой подчеркивалась истинность богослужений, Таинств, постов, устройство храмов и обителей согласно православному Уставу.

Святитель всячески подчеркивал безблагодатность церкви униатов, описывая случай, когда во время причастия вино в руках митрополита Ипатия Поцея превратилось в воду. На основании полемических книг, написанных в защиту отеческой веры и Православной церкви, был основан небольшой скит, будущая Голосеевская пустынь.

Памятник Петру Могиле возле Киевской духовной академии

В записках московского митрополита Макария Булгакова сказано, Петр Могила является украшением истории православной церкви, превосходя иерархов того времени просвещением и любовью к просвещению.

На метрополитанском соборе 1646 года по совету митрополита киевского были введены метрические книги, реестры актов гражданского состояния, рождение, крещение, брак, смерть.

На сегодняшний день послания Петра Могилы не утратили своей актуальности, святитель в свое время выиграл битву за будущие поколения, но и сегодня борьба за души молодежи стоит на первом месте, дьявол рыкает со всей уголков.

Имея пример истинной веры и твердой воли в лице святителя Могилы, современные христиане должны быть светом всему миру личным примером православной жизни.

Важно! По решению Священного Синода Украинской Православной Церкви Московского патриархата 6 декабря 1996 года киевский митрополит Петр Могила был причислен к лику Местночтимых святых.

Через девять лет, 8 декабря 2005 года имя святителя внесли в Месяцеслов РПЦ, согласно которому 13 января во всех православных храмах московского Патриархата чтится память митрополита киевского.

 В его память учредили орден святого Петра Могилы.

Его сочинения «Крест Христа Спасителя», «Сказания Петра Могилы», Завещание и поныне у многих монахов и священников являются настольными книгами.

Святитель Петр Могила

Источник: http://molitva-info.ru/svyatye/petr-mogila.html

Петр Могила – наследник молдавского престола, ставший украинским митрополитом

Петро Могила

Митрополит Петр Могила (родился 10 января 1596 г. в г. Сучава в Молдавском княжестве – умер 1 января 1647 г. в Киеве) – наверное, наиболее известный и самый выдающийся украинский религиозный деятель.

Он родился в знатной семье правителя Валахии и Молдавии, стал блестящим офицером, а затем самым известным и авторитетным киевским митрополитом, прожив всего недолгие 50 лет, но его имя стало известно каждому украинцу и очень многим за рубежом, войдя в историю как незаурядный политик, дипломат, писатель, меценат и просветитель, который:

1.

Сумел отстоять интересы древней православной веры в Украине и Беларуси внутри Речи Посполитой, добившись равенства православных, униатов и католиков, при этом имя блаженнейшего митрополита произносили с большим уважением, как в Риме и в Варшаве, так и в Москве. Он умел быть независимым сам и сохранять независимость украинской Церкви, а Киев во времена Петра Могилы вновь обрел славу одного из центров европейского православия;

2. Выступил инициатором создания в Украине системы учебных заведений европейского уровня.

Его именем названа Киево-Могилянская коллегия (затем академия), т.к. в 1632 г. Петр Могила объединил Киевскую братскую и Лаврскую школы.

По другой версии школа а в последствии Киево-Могилянская академия, названа ее основателем Яремой Вешневецким в честь своей матери — Раины (Регины) Вишневецкой (в девичестве Могилянки), дочери молдавского господаря Йеремии Могилы. По отцу она приходится Петру Могиле двоюродной сестрой, сохранила православие и похоронена предположительно в основанной ею Мгарской обители.

3. Ему в тесном сотрудничестве с гетманом Петром Сагайдачным (1577-1622) удавалось сохранить межконфессиональный и межнациональный мир в Украине, удерживая свою паству от насильственных действий в отношении иноверцев.

При союзе Сагайдачного и Могилы не было ни изнурительных войн, ни кровопролитных восстаний, развивались украинские города, торговля, землепашество, а сам Петр Могила умел находить общий язык и с польским королем Владиславом IV, и с запорожскими атаманами, и с Москвой.

Символично, что в год его смерти (1647) закончился мир и началась совершенно иная эпоха в истории Украины — сначала противостояния Богдана Хмельницкого с польскими магнатами, затем разорительной войны 1648-1954 гг., Переяславской Рады (1654), а затем периода Руины (1657-1687 гг.), вплоть до начала гетманства Ивана Мазепы.

В 1996 году Священный Синод Украинской Православной Церкви канонизировал Петра Могилу в пределах Украины, т. к. предложение о его прославлении было отклонено комиссией Московского патриархата. Лишь через 9 лет (8 декабря 2005 года) Московский Патриархат утвердил решение УПЦ и Петр Могила был канонизирован на всей территории РПЦ.

Главные подвиги Петра Могилы, совершенные ради Украины

Пост архимандрита Киево-Печерской Лавры. Возглавил крупнейшую православную святыню в Украине Петр Могила еще в довольно молодом возрасте. На тот момент бывший дворянин был всего лишь простым монахом (и то недавно), а также начинающим богословом. Однако его ум, энергия и истовая вера внушали уважение к молодому послушнику.

Причем признание он находил на самых верхах украинской православной иерархии. К смиренному схимнику благоволили и архимандрит Лавры Захария Копыстенский, и даже митрополит Иов (Борецкий). По-видимому, оба священника усматривали в молодом брате Петре значительный потенциал.

Кроме того, на всех произвело огромное впечатление то, что Могила сумел оплатить обучение в Европе нескольким наиболее одаренным монахам из Киево-Печерской Лавры.

В 1627 году, после смерти Захрии Копыстенского, с благословления митрополита Иова Петр Могила был избран архимандритом Киево-Печерской Лавры. При этом он еще даже не был возведен в духовный сан.

Новый глава сразу же значительно укрепил дисциплину среди обитателей святой обители, однако наставлять монахов он предпочитал собственным примером.

«Поперед усіх належить бути на чернечому правилі та в усякому ділі богоугодному» — говорил Петр Могила, всегда подвергая себя точно такой же аскезе, как и иных послушников.

Возглавив Лавру, новый архимандрит загорелся идеей просветительства, издания новых книг, которых так не хватало на тот момент православным украинцам. Митрополит Иов перед смертью передал Лавре всю свою немалую библиотеку, назначив Петра Могилу своим душеприказчиком.

Все полученные книги архимандрит впоследствии передал в созданную при нем лаврскую школу. Типография Киево-Печерской Лавры при новом главе заработала в невиданных до того масштабах, став одним из крупнейших центров книгопечатания в Украине и Беларуси.

За 5 лет архимандритства Петра Могилы в лаврской типографии было напечатано 15 наименований разных книг (это очень много). Как писал исследователь истории украинской Церкви Иван Огиенко: «Могилянська доба — це найкраща доба в житті Печерської друкарні, доба її повного розквіту та многоплідної праці.

В історії української культури початкове печерське друкарство займає найпочесніше місце».

Однако самой насущной на тот момент задачей была защита украинского православия от униатов, и даже не столько от тех, от которых с колами в руках добивался ее передачи под свою юрисдикцию, сколько от других, получавших высшее образование в Риме и в католических коллегиях других европейских городов. Для интеллектуального противодействия новой угрозе требовались прежде всего собственные ученые кадры. С этой целью архимандрит задумал создать сеть православных школ в Украине. Начать он решил, естественно, с лаврской школы. Архимандрит Петр дождался возвращения посланных за границу юношей и поставил их учителями, взял ученых из Львовского братства, организовал в Лавре первое общежитие для бедных учеников, дав для содержания училища несколько деревень из своего имения и волостей лаврских.

Неожиданно усиление лаврской школы встретило противодействие со стороны других православных – киевских братчиков, усматривавших в конкурентах некую опасность для себя. Дипломатичный Петр Могила сумел быстро и виртуозно уладить противоречия, не доводя дела до конфликта.

Он предложил объединить две школы, подчинив их исключительно Константинопольскому патриарху. Представители киевского братства согласились на такой компромисс и даже сделали Петра Могилу блюстителем и опекуном своей школы.

Это объединение благословил патриарх Константинопольский Кирилл Лукарь, митрополит Киевский Исаия, письменно одобрили православные епископы и знатнейшее духовенство и братство лаврское. Новая школа впоследствии стала знаменитой Киево-Могилянской коллегией, а в дальнейшем – знаменитейшей духовной академией.

Как писал Иван Огиенко: «Доба Могили — то була доба великих досягнень…

Створення Києво-Могилянської колегії, цієї слави і гордості Київських Атен, що незабаром стане ”альма-матер” для всього православного Сходу, і її величезна наукова історично-археологічна праця зробила Київ панівним центром усієї Східної Європи». По сути, создание этой школы было делом всей жизни Петра Могилы. Однако он еще открыл в 1634 г. Винницкую коллегию, а в 1636 – Кременецкую.

Кроме образовательной деятельности «великий архимандрит» не забывал и про другие свои обязанности, и тут его заслуги не менее велики. Благодаря его стараниям была обновлена церковь Успения Божией Матери, украшены святые пещеры, возвращен под управление Лавры древний Пустынно-Николаевский монастырь; он же основал Голосеевскую пустынь и за свой счет устроил богадельню.

Кафедра митрополита. В 1632 г. Киево-Печерский архимандрит Петр Могила был депутатом на сейме, избравшим нового короля Речи Посполитой Владислава IV. Новый монарх, в отличие от своего отца, не был католическим фанатиком и придерживался довольно прогрессивных взглядов в религиозном вопросе, стремясь к межконфессиональному миру в стране.

Король Владислав слыл довольно толерантным, кроме того, он был обязан православным депутатам сейма за полученные на выборах голоса. В это время усиленными стараниями Могилы и других депутатов из Украины и Беларуси, в первый раз после основания унии, было торжественно признано существование православной митрополии в Киеве, а также состоялось формальное утверждение четырех епархий.

Митрополитом Киевским был избран Петр Могила.

Это избрание дало повод для упреков бывшему архимандриту в неблагодарности к своему благодетелю митрополиту Исаии, который был еще жив и не заслуживал такого отношения к себе. Но Могила был настроен решительно, он прекрасно понимал, что настало время действий.

Борьба с униатами еще только разгоралась, и пожилой митрополит Исаия не сможет вести ее с должной энергией и упорством. Поэтому Петр Могила открыто высказал все свои доводы критикам из числа православных членов сейма и без колебаний принял избрание, а затем и хиротонию. «Деградование» Копинского и посвящение П.

Могилы состоялось во Львове и было совершено львовским епископом, как экзархом константинопольского патриарха.

Действия Петра Могилы на митрополичьей кафедре действительно оказались крайне энергичными и эффективными. Еще во время сейма 1632 года он начал ходатайствовать о преобразовании Братско-Богоявленской школы в академию.

Католические и униатские депутаты резко возражали, но новый король неожиданно поддержал нового митрополита и выдал ему соответствующий привилей.

Развивая успех, Петр Могила приступил к восстановлению разрушенных во времена торжества унии и запустевших древних святынь — Софийского собора (греко-католики владели им целых 37 лет), храма Спаса на Берестове, Выдубицкого монастыря и Десятинной церкви, под развалинами которой были найдены мощи святого князя Владимира.

Занимался Петр Могила и укреплением внутрицерковной дисциплины. Новый митрополит выдвинул ко всем пастырям суровые, но справедливые требования. Касались они, прежде всего, обязательного для всех священников общего и богословского образования, тщательного соблюдения канонических правил.

В своих грамотах и посланиях отец Петр каждый раз обращал внимание священнослужителей на необходимость своей жизнью и деятельностью служить лучшим примером для мирян, смиренно выполнять все заповеди Божьи, неутомимо заботиться о пастве, добросовестно оберегая свое достоинство от малейших проступков.

За несоответствие этим требованиям священники безжалостно отстранялись от службы.

Огромное внимание уделял Петр Могила и изданию церковных книг, причем требовал, чтобы ни одна книга не печаталась без сличения ее с греческими подлинниками.

При нем были пересмотрены и подготовлены к изданию Служебник, Цветная Триодь и Требник с важными наставлениями для священнослужителей о совершении семи таинств, также был составлен Патерик Печерский. Печатание церковных книг при Петре Могиле осуществлялось во всех типографиях Украины и Беларуси.

Во Львове действовали три типографии (в них за время митрополитства Могилы было напечатано до 25 разных церковных книг). В Вильно напечатали 15 книг, в Киеве – 12. Сам митрополит был автором многочисленных церковных трудов и еще большего числа переводов и комментариев.

С именем митрополита Петра связывается появление этапных для славянского православия Катехизиса («Православного исповедания веры») (1643), «Требника» (1646) и «Служебника» (1629, 1639).

Именно благодаря неутомимой деятельности митрополита Петра Могилы украинское православие сумело не только выжить в условиях мощнейшего государственного прессинга, но и восстановить утраченные позиции.

Заданный отцом Петром высокий стандарт (образовательный, нравственный, гражданский) украинского священника в дальнейшем очень способствовал повышению авторитета Церкви во всем православном мире.

Неслучайно потом, после перехода Гетманщины под юрисдикцию России, все лучшие духовные кадры были перевезены в первопрестольную именно из Украины.

Биография Петра Могилы

10 января 1596 – родился Петр Могила в г. Сучава в Молдавском княжестве.

1601 – 1607 – его отец Симеон Могила был господарем Валахии.

1607 – 1609 – его отец царствовал в Молдавии.

1612 – Петру Могиле вместе с матерью, после захвата их владений Кантемиром Мурзой и гибели отца, пришлось бежать в Польшу, где у них были сильные и богатые родственники. В родстве с ними были магнаты Потоцкие, Вишневецкие, Корецкие.

Сначала юный дворянин учился в Львовской братской школе, которую щедро одаривал его отец. По ее окончании княжич продолжал обучение в университетах Польши и Франции.

В исторической литературе содержатся также сведения о его учебе в парижской Сорбонне.

1620 – после возвращения с учебы Петр Могила поступает на военную службу в польскую армию и даже принимает участие в битве против турок под Цецорой.

1621 – сражается против османов под Хотином. Молдавский дворянин находится под личным покровительством коронного гетмана С. Жолкевского, а король Сигизмунд III за проявленное мужество хотел даже поставить П. Могилу князем в Молдавии. Именно в боях под Хотином Петр Могила сблизился с П. Сагайдачным и другими казацкими предводителями.

1622 – Могила покупает несколько имений под Киевом.

1625 – неожиданно для всех отказывается от военной карьеры и принимает монашество.

1627 – его избирают архимандритом Киево-Печерской Лавры.

1631 – усилиями П. Могилы при Лавре была основана православная школа, в будущем – знаменитая Киево-Могилянская академия.

1633 – стал митрополитом Киевским и Львовским.

В ночь с 31 декабря 1646 на 1 января 1647 митрополит Петр Могила скончался в возрасте 50 лет.

Интересные факты о Петре Могиле

1. Архимандриту Киево-Печерской лавры Петру Могиле удалось уговорить новоизбранного польского короля Владислава ІV вернуть православному населению все потерянные после Брестской унии права. В связи с этим православные делегаты на коронационном сейме выдвинули предложение об избрании его Киевским митрополитом.

Король своим привилеем поддержал это решение, а затем к нему присоединился и Константинопольский патриарх, который благословил Петра Могилу. Действующий митрополит Исаия Копинский активно протестовал против своего отстранения от должности и его в том всячески поддерживали запорожские казаки.

Между иерархами начался открытый конфликт, в котором Петр Могила рассчитывал на помощь короля и властных учреждений, обвиняя своего конкурента в москвофильстве. Копинский и его сторонники в противовес рас пускали слухи о том, что сам Могила является тайным католиком, и вообще планирует передать все храмы уніатам и латинянам. После отказа И.

Копинского добровольно уйти из митрополичьей кафедры вооруженные слуги П. Могилы украли его и, перекинув через коня, привезли в Печерский монастырь. Именно при таких обстоятельствах уже старый Исаия Косинский вынужден был подписать отречение.

2. В 1633 г. православной общиной города Перемышль на должность местного епископа был избран шляхтич Иван Попель, который вскоре получил на это даже специальную королевскую «привилегию». Однако Киевский митрополит Петр Могила категорически отказался посвятить Попеля на епископство.

Причиной такого решения стало так называемое «двоеженство» шляхтича, то есть оказалось, что он был женат уже вторым браком. В своем полном гнева письме к православным города Перемышль митрополит писал «… хоть бы ангел с небес, но против совести и правил святых отцов совершить этого не можем».

Иван Попель, столкнувшись с такой непредсказуемой преградой, решил обойти Киевского митрополита и обратиться за благословением напрямую к Константинопольскому патриарху Афанасию. Как ни странно, он его получил, после чего начал официально называть себя епископом Перемышльским.

Петр Могила, возмущенный этим фактом, призвал прихожан не признавать нового епископа «… ни на себе посвящение не имеющего» и «… ни в коей мере канонически и пристойно епископствовать и священствовать не могучего».

Более того, Киевский митрополит добился избрания в Перемышле нового епископа, которого потом лично посвятил на служение.

Историческая память о Петре Могиле

В 1996 году Петр Могила был канонизирован. Он стал первым святым, которого признает Украинская Православная Церковь всех конфессий.

В 1991 году был открыт университет «Киево-Могилянская академия», который впоследствии получил статус национального.

Мемориальная плита в честь Петра Могилы есть во Львове.

Именем Петра Могилы названа улица в г. Ривне.

Петро Могила в социальных сетях

В социальных сетях «», «» и сообществ Петра Могилы не найдено.

В по запросу «Петр Могила» – 3 100 ответов:

О Петре Могиле на

Документальный фильм:

Как часто пользователи Яндекса из Украины ищут информацию о Петре Могиле?

Для анализа популярности запроса «Петро Могила» используется сервис поисковой системы Яндекс wordstat.yandex, исходя из которого можно сделать вывод, что по состоянию на 5 февраля 2016 г. количество запросов за месяц составило 2 649, что видно на скрине.

За период с конца 2014 г. наибольшее количество запросов «Петро Могила» зарегистрировано в ноябре 2015 г. – 7 451 запрос за месяц.

Источник: https://heroes.profi-forex.org/ru/mitropolit-petro-mogila

Refy-free
Добавить комментарий