Ось дерево звелось…

«Ось дерево звелось…» — Райнер Марія РІЛЬКЕ (1875-1926) — З ЛІТЕРАТУРИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ

Ось дерево звелось...

Сонет «Ось дерево звелось…» відкриває збірку «Сонети до Орфея». Ця збірка з’‎явилася несподівано, наче саме Небо послало її поетові перед смертю… 55 сонетів він написав усього за місяць, коли жив у Швейцарії, у замку Мюзот, у лютому 1922 р.

У цій збірці Рільке славить природу, Творця і, попри все, життя, хоча він у цей час був у полоні смертельної хвороби. Збірку він присвятив Вєрі Оукама-Кнооп (1900-1919), юній талановитій танцівниці, яка померла від лейкемії, хвороби, що забрала згодом і самого поста.

Він бачив її лише двічі на домашніх концертах у Мюнхені, але її трагічна доля не залишила його байдужим і, вочевидь, надихнула на створення цього циклу. Між збірками «Мові поезії» та «Сонети до Орфея» — сім років, які кардинально змінили Європу й призвели до глибокої духовної кризи в Рільке.

Однак саме в цьому циклі уява поета ніби заново відроджує світ, зруйнований Першою світовою війною, повертаючи йому первісну гармонію. Поет Й. Бродський зауважив, що міф потребує поета, і міфу про Орфея надзвичайно поталанило, бо він знайшов Рільке.

Орфей у Рільке — уособлення сили мистецтва, що перетворює хаос на космос, поєднує «видимий» (конечний) світ і «невидимий» (безконечний), здатний подолати відчуженість людини.

У першому сонеті поет зосереджується на передачі сили, яку пробуджує спів Орфея. Поет співає, і весь світ навколо змінюється; починають рости дерева, а з лісу виходять умиротворені звірі послухати співця… І саме з цього співу народжується новий світ

І змовкло все, та плине крізь мовчання

новий початок, знак новий і рух.

Переклад М. Бажана

Однак поета цікавить не спів Орфея, а те, що відбувається всередині тих, хто дослухається до його співу, адже лише це може змінити душу і навколишній світ:

Виходять звірі з лісової тиші,

покинувши кубельця чи барліг,

вони, либонь, зробилися тихіші

не з остраху, не з хитрощів своїх,

а з прислухання.

Переклад М. Бажана

І саме це прислухання притлумило «рев, скавчання, гам» і перетворило «маленьку хижу» серця, «де крилася жадливість їхня хижа» на храм — єдине, до чого повинна прагнути людина під час свого духовного поступу.

Сонет наповнений символами й алегоріями, які доволі часто використовуються письменниками та іншими митцями. Ріст дерева, і якого починається рух перетворення, явно асоціюється з міфологічним світовим деревом, яке поєднує всі три світи, і своїм ростом, віттям тягнеться до неба, світу духовного.

Темний ліс із хижими звірами, ще від часів середньовіччя й Данте виступає алегорією людства, яке заблукало серед мороку й втратило своє духовне єство. Храм — уособлення піднесеної душі, відкритої Богу. Однак ці символи в Рільке не протиставлені один одному і навіть не контрастують між собою.

Вони — суть одного й того ж, поєднані в спільній єдності: з хижі, при вході аж хитався ганок», можна воздвигнути храм, бо снів Орфея, мистецтво одухотворяють і річ, і людину, і навіть звіра.

Орфей і орфізм

Орфей (той, що лікує світлом) — у давньогрецькій міфології син музи Каліоппи, богині співів, покровительки епічної поезії та науки, найстаршої серед дев'ята Муз, винахідник музики.

Снів Орфея та його гра на золотій лірі, подарованій Аполлоном, зачаровує не лише людей, а й диких звірів, міг рухати дерева й скелі, від його пісень заспокоювалося розбурхане море.

Після смерті дружини німфи Еврідіки Орфей спустився в Аїд, де зачарував своїм співом Харопа, перевізника душ через Стікс, Аїда та його дружину Персефону. Йому дозволили за6рати душу Еврідіки за однієї умови: дорогою до світу він не обернеться й не гляне на дружину.

Проте Орфей не витримав і Еврідіка залишилася в Аїді. За одним із міфів, після смерті Орфеяя Зевс помістив його на небі як сузір’‎я Лебедя, а поруч його ліру — як сузір'я Ліри.

Орфей був противником пролиття людської крові й уважав, що колись небо, земля і море були сполучені воєдино, але потім посварилися й розділилися. Йому приписують створення одного з найдавніших езотеричних учень, яке дійшло до нашого часу у фрагментах і отримало назву орфізм.

Орфізм мав на меті за допомогою обрядів очищення (одним із способів такого очищення було мистецтво) і праведного орфічного способу життя спокутувати давній гріх титанів — ненависних противників світового порядку, що стало прокляттям для всього людства.

Орфіки вірили в безсмерття душі, що перебувало в полоні «тіла-в'язниці», роздвоєність людської природи на добрий (душа) і злий (тіло) початки. Після смерті душа людини, що може мати декілька перевтілень, очищається від осквернення тілом і зливається з божеством.

Деякі вчені прослідковують вплив орфізму на християнство. а християни перших віків уважали Орфея миротворцем, про прихід якого сповіщав старозавітний пророк Ісаїя.

Орфей. Фрагмент милиіки III ст. н. е.

Метафору співу як народження чогось нового згодом використав інший письменник, який теж пропагував шлях до Бога, Льюїс. Саме зі співу лева Аслана («Хроніки Нарнії*) народжується новий світ.

1. Визначте провідні мотиви лірики P. М. Рільке.

2. Проаналізувавши вірші з циклу «Книга прощ», визначте вплив українських вражень на творчість поета.

3. У збірці поезій P. М. Рільке, надрукованій у видавництві «Дніпро» у 1974 p., вірш «Гетсиманський сад» мав назву «Оливовий сад». Як ви думаєте, чи випадковою була така заміна назви? Чи вплинуло це на сприйняття твору?

4. Порівняйте образи Орфея, Еврідіки та Гермеса з нірша P. М. Рільке та з давньогрецьких міфів. Чому поет звернувс я саме до цієї міфологічної історії? Аргументуйте свою точку зору.

5. Порівняйте образ Орфея з вірша «Орфей, Еврідіка, Гермес» та із «Сонетів до Орфея». Чому саме цей давньогрецький герой привернув увагу P. М. Рільке?

6. Порівняйте оду «Пам'ятник» Горація та сонет «Не зводьте пам'ятників…» P. М. Рільке. У чому збігаються, а в чому відмінні естетичні позиції поетів?

7. Напишіть за творчістю P. М. Рільке твір на одну з тем:

• «Ти один сказан Богові щось нове…»;

• «Дрібні з життям в нас суперечки, надмірне те. що проти нас»;

• «На рубежі віків мій вік тече…»;

• «Не зводьте пам’‎ятників. Хай дія слави троянда тут щороку розцвіта. Бо то Орфей…».

Текстові завдання

8. Виконайте тестові завдання.

1. Україна є місцем дії твору Рільке

А «Згаси мій зір»

Б «Пісня про правду»

В «Орфей, Еврідіка. Гермес»

Г «Гетсиманський сад» («Оливовий сад»)

Д «Ось дерево звелось…»

2. До збірки «Сонети до Орфея» входить вірш А «Згаси мій зір»

Б «Осінній день»

В «Орфей. Еврідіка. Гермес»

Г «Гетсиманський сад» («Оливовий сад»)

Д «Ось дерево звелось…»

Источник: https://zarlit.com/textbook/11klas/12.html

«Орфей, Еврідіка, Гермес», «Ось дерево звелось…» — Гипермаркет знаний

Ось дерево звелось...

Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 11 клас>>Зарубіжна література: “Орфей, Еврідіка, Гермес”, “Ось дерево звелось…

” головні мотиви творчості: вираження традиції відчуження людини в дегуманізованому світі, ностальгія за втраченою єдністю людини зі світом, взаємозв’язок життя та смерті, трагічний розрив у взаєминах чоловіка та жінки, сутность й покликання мистецтва.

Образ Орфея як персоніфікація сили мистецтва, що приборкує природу й одухотворює світ

«В вічнім перевтіленні творись…»
Образ Орфея завжди приваблював австрійського поета. З юних років Рільке захоплювався «Метаморфозами» Овідія, в яких переповідалися яскраві історії з життя легендарного співця.

Одна з них — історія кохання Орфея та Еврідіки — художньо переосмислена у поезії «Орфей, Еврідіка, Гермес», що вважається перлиною двотомної збірки «Нові вірші».

Згідно з античним міфом, дружина Орфея, Еврідіка, раптово померла від укусу змії. Туга за коханою привела співця у царство мертвих.

Він хотів за будь-яку ціну з'єднатися з Еврідікою: або вимолити у богів, щоб вони відпустили її на землю, або залишитися поруч з нею у царстві смерті. Із співом-благанням Орфей звернувся до володарів підземного світу. Його пісня, наповнена розпачем, скорботою та любов'ю, зворушила богів.

Вони погодилися відпустити Еврідіку, але висунули єдину умову: Орфей не повинен бачити дружину, доки не повернеться додому. Вже неподалік від виходу з царства Аїда співець, не витримавши, все ж таки озирнувся. Через це він назавжди втратив кохану.

Вражений її подвійною смертю, Орфей спробував ще раз пробитися у царство тіней, однак марно. Вбитий горем, він повернувся на землю.

Цікаво, що з давнього сюжету, який оспівує подвиг самовідданого кохання і водночас стверджує безсилля смертного перед обличчям смерті, Рільке вибирає для свого твору лише заключну частину -розповідь про те, як Орфей припустився фатальної помилки. Цей фрагмент, згідно з жанром «нірим речі», набуває вигляду статичної картини, на задньому плані якої змальований сумний ландшафт царства смерті, а на передньому -три зазначені у назві постаті.

Ця картина, за всієї «реалістичності» змалювання підземного царства та внутрішнього світу двох закоханих, за всієї майстерності у відтворенні античного колориту, перетворюється у Рільке на «мікромодель» універсальних законів буття. Давній сюжет зазнає докорінної модернізації, наповнюється глибоким філософським змістом.

Поразка Орфея у Рільке знаменує крах ідеї бунту особистості проти світобудови та марності її намагань вивищити людську природу.

За Орфеєвим пориванням оживити Еврідіку по суті стоїть прагнення повернути колесо природного буття у зворотному напрямку, порушити порядок речей, згідно з яким від віку й до віку заведено, що життя людини рухається від народження до смерті, а померлі назавжди покидають царство живих.

Прагнучи власною волею воскресити кохану, тобто вдруге «сотворити» її у земному світі, Орфей намагається подолати межі людських можливостей, зробити те, що під силу лише богам. Поразка рільківського Орфея демонструє приреченість цих ідей — ідей, дотичних до тих, що панували у духовному житті людей на початку XX ст.

, набуваючи форми епідемічного поширення ніцшеанських положень про «надлюдину», усіляких політичних утопій, щирих сподівань на те, що революція в усіх сферах життя приведе до повного оновлення світу.

Опосередковано — через образну тканину твору — P.M. Рільке виявляє і причини поразки насильницького втручання людини у закони світового буття.

З одного боку (як і зазначено в античному міфі), не витримує той, хто намагається радикально перетворити світ: Орфей озирається.

І озирається він, як то зображено у рільківській поезії, саме тому, що є людиною — невпевненою у собі, охопленою страхом, нетерпінням і ваганнями.

Його «я» роздвоюється між цілком природним прагненням вирватися з країни мерців і страхом втратити кохану:Чуття у ньому буцімто двоїлись,бо мчався зір, неначе пес, вперед,вертався, і спинявся, і чекавна повороті ближчому дороги,

а нюх і слух позаду залишались.

Нестримне бажання героя озирнутися має певне символічне значення. Воно виявляє сумнів героя у милості богів, людську звичку міряти чудо земною міркою, переконуючись на власні очі в тому, що воно справді відбувається.

З іншого боку, здійсненню задуму Орфея перешкоджають зміни, що відбулися у його коханій:Вона в собі вся скупчилась, посмертямнаповнена по вінця.Як плід вбирає солодощі й тьму,вона ввібрала в себе смерть велику,

таку нову, що й не збагнути їй.

За час перебування у царстві тіней у ній «згасли» усі почуття, навіть спогади про те, що вона кохала й була коханою: Вона уже — не та білява жінка, оспівана колись в піснях поета, вона уже — не пахощі й не острів широкої постелі, бо уже вона не власність жодного мужчини, її розв'язано, мов довгі коси, і віддано, мов пробуялу зливу, й поділено, немов запас стокротний.

Вона — вже корінь. Душа жінки настільки відчужена і від коханого, і від земного життя, що у відповідь на слова Гермеса: «А він таки оглянувсь», вона безтямно запитує: «Хто?».Динаміка «згасання» життя в героїні відтворюється низхідним рухом образів — від плоду до кореня.

Ці образи так само, як образи насіння та зернин, є лейтмотивними у ліриці Рільке, взагалі багатій картинами рослинної природи.

Образ кореня є втіленням ідеї зрощення життя та смерті: він водночас є і «решткою» старого життя (що залишається в землі після «смерті» зрубаного дерева), і «початком» нового життя (бо життя рослини починається з того моменту, коли насінина пускає коріння), і «каналом», яким багатократно проходять по колу «життя» та «смерть» рослини (тобто її щорічне «вмирання» восени й «воскресіння» навесні).Певно ж, для Еврідіки, яка вже стала органічною часткою підземних «надр» природи, повернення на землю неможливе. Отже, і закони світового буття (представлені в образі мертвої Еврідіки) не скоряються особистості (Орфею), і особистість не може успішно здійснити спробу їх змінити — насамперед через обмеженість людської природи. Такий філософський зміст має картина поразки Орфея у потойбіччі.Втім, це лише один із багатьох смислових пластів рільківського вірша. Адже історія Орфеєвої «другої втрати» тут може прочитуватися і як притча про неможливість склеїти колишню гармонію із черепків розбитого кохання чи про приреченість намагань «двічі увійти у води однієї ріки», тобто воскресити минуле. У ній можна побачити також зашифровану розповідь про відмінності між чоловічою та жіночою вдачею (тема нездоланної прірви між чоловіком та жінкою була досить популярною у мистецтві на межі ХІХ-ХХ ст.) або про одвічне протистояння «духу», втіленого в образі Орфея-митця, й «природи», уособленої в образі Еврідіки, що стала «коренем». Є тут і відлуння модерністського конфлікту кохання й мистецтва. Воно простежується, зокрема, у таких деталях сюжету: коли Еврідіка пішла з життя, Орфей зі своєї туги створив пісню, що обійняла весь світ; коли ж він веде за собою Еврідіку на землю, його ліра мовчить. Отже, митець мусить пройти через трагічні втрати, аби його ліра зазвучала новими піснями — це одна з провідних рільківських ідей.Окремий пласт у поезії «Орфей, Еврідіка, Гермес» утворює тема єдності життя й смерті, що нею просякнуті картини потойбічного ландшафту. Відзначаючи смислову невичерпність вірша, один з найталановитіших поетів кінця XX ст. Й. Бродський запитував: «А чи не був найвидатніший твір століття написаний дев'яносто років тому?» Справді, у цьому вірші у художньо досконалій формі були порушені духовно-філософські проблеми такої значущості, що для їх вичерпання не вистачило цілого століття.Втім, досвід невдалої мандрівки Орфея до потойбіччя, трагічний для самого героя, несе й певний позитивний заряд. Цей досвід показує необхідність визнання меж людської природи та розуміння того, що людина не владна нав'язувати свою волю світобудові. Адже коли (у заключних рядках вірша) Орфей дивиться вслід загорнутій у саван тіні, він усвідомлює і власне безсилля, і непорушність законів світового буття. А через таке усвідомлення, бодай здобуте ціною великих страждань, відбувається те «примирення особистості й Всесвіту» (P.M. Рільке), що відкриває перспективу досягнення гармонії. Цей досвід, окрім того, показує, що для митця існує лише один спосіб повернути втрачене — шляхом його перетворення на спів, у якому народжується новий Всесвіт. Отже, Орфей, який стоїть перед виходом на землю — це людина, збагачена унікальним досвідом пізнання потойбіччя. І якщо, втративши Еврідіку вперше, він спромігся створити пісню дивовижної краси, то, переживши її «другу й довічну смерть», він, напевне, приголомшить світ новим співом.Цей новий спів Орфея став темою вірша «Ось дерево звелось…», яким відкривається рільківський цикл «Сонети до Орфея».

У «Метаморфозах» Овідія розповідається про те, як через деякий час після повернення з підземного світу Орфей піднявся на узвишшя, на котрому не було жодного дерева. Однак тільки-но він торкнувся струн своєї ліри, над ним звелася тінь — то дерева й кущі прийшли послухати його пісень. Після того, де б не з'являвся Орфей, всюди за ним прямував почет зачарованих диких звірів і лісів.

Переосмислюючи у своєму сонеті цей античний сюжет, Рільке наголошує на енергії духовного перетворення світу, яку випромінює Орфеєве мистецтво. У першому ж рядку перекладу М.

Бажана в образі дерева, яке символізує і природу, і світове буття (через асоціацію з міфологічним «світовим деревом»), змальовується стрімкий рух угору, по вертикалі: «Ось дерево звелось.

О вироетанняі» Далі розгортається картина світу, що завмирає під звуки Орфеєвої пісні. Мовчання, яким наповнюється природа, — це не просто свідчення її приборканості мистецтвом (що стверджується у «Метаморфозах» Овідія).

Це — знак іншого стану природного світу, його здатності наповнюватися мистецтвом і духовною силою. У такому стані народжуються потенції нового, майбутнього буття: «…та плине крізь мовчання / Новий початок, знак новий і рух».

Метаморфоза, що відбувається у природі, набуває конкретики у тій частині твору, де зображено, як дикі звірі, покинувши свої барлоги, забувши про «рев, скавчання, гам», мовчки дослухаються до співу Орфея.

Перехід природи від первісної дикості до одухотвореності відтіняється у перекладі М. Бажана протиставленням образів хижі, що була прихистком звірів до того, як вони почули чудотворну пісню митця, та храму, котрий «звело» їхнє дослухання.

Образ храму, яким завершується цей переклад, утворює виразну паралель до образу дерева, що з'являлося на його початку.

У своїй взаємодії ці образи унаочнюють силу зростання (обидва — і дерево, і храм — «на очах» підносяться вгору), перетворення й одухотворення (сюжетний рух вірша перебігає від «дерева» до «храму») світового буття.

Запитання та завдання для розгорнутої відповіді

1. Що послужило сюжетною основою для рільківського вірша «Орфей, Еврідіка, Гермес»?2. Розкрийте філософський зміст епізоду поразки Орфея у підземному царстві.3. Як в образах центральних персонажів твору розкривається думка про неможливість здійснення Орфеєвого задуму?4. Який античний сюжет переосмислюється у сонеті «Ось дерево звелось…» (із циклу «Сонети до Орфея»)? Якими новими смислами наповнюється цей сюжет у інтерпретації Рільке?

Ваш порадникРозширити уявлення про життя і творчість P.M. Рільке вам допоможуть такі книжки та статті:1. Ратгауз Г. Райнер Мария Рильке (Жизнь и поззня) // РайнерМария Рильке. Новьіе стихотворения. -М., 1971. -С.

373-419.2. Рожанский И. Райнер Мария Рильке // P.M. Рильке. Ворпсведе. Огюст Роден. Письма. Стихи. — М., 1971. -С. 7-49.3. Хольтхузен Г. 3. Райнер Мария Рильке. — Урал LTD, 1998.

Є.

Волощук «Зарубіжна література 11 клас»

Вислано читачами інтернет-сайту

Онлайн бібліотека з підручниками і книгами, плани-конспекти уроків з зарубіжної літератури 11 класу, книги та підручники згідно календарного плануванння зарубіжної літератури 11 класу

Зміст уроку конспект уроку і опорний каркас презентація уроку акселеративні методи та інтерактивні технології закриті вправи (тільки для використання вчителями) оцінювання Практика задачі та вправи,самоперевірка практикуми, лабораторні, кейси рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський домашнє завдання Ілюстрації ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа реферати фішки для допитливих шпаргалки гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати Доповнення зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ) підручники основні і допоміжні тематичні свята, девізи статті національні особливості словник термінів інше Тільки для вчителів ідеальні уроки календарний план на рік методичні рекомендації програми обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь — Образовательный форум.

Источник: http://edufuture.biz/index.php?title=%C2%AB%D0%9E%D1%80%D1%84%D0%B5%D0%B9%2C_%D0%95%D0%B2%D1%80%D1%96%D0%B4%D1%96%D0%BA%D0%B0%2C_%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%BC%D0%B5%D1%81%C2%BB%2C_%C2%AB%D0%9E%D1%81%D1%8C_%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BE_%D0%B7%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D0%BE%D1%81%D1%8C...%C2%BB

“Ось дерево звелось…” – Райнер Марія РІЛЬКЕ (1875-1926)

Ось дерево звелось...

З ЛІТЕРАТУРИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ.

Райнер Марія РІЛЬКЕ (1875-1926)

“Ось дерево звелось…”

Сонет “Ось дерево звелось…” відкриває збірку “Сонети до Орфея”.

Ця збірка з’явилася несподівано, наче саме Небо послало її поетові перед смертю… 55 сонетів він написав усього за місяць, коли жив у Швейцарії, у замку Мюзот, у лютому 1922 р.

У цій збірці Рільке славить природу, Творця і, попри все, життя, хоча він у цей час був у полоні смертельної хвороби. Збірку він присвятив Вєрі Оукама-Кнооп (1900-1919), юній талановитій танцівниці,

яка померла від лейкемії, хвороби, що забрала згодом і самого поста. Він бачив її лише двічі на домашніх концертах у Мюнхені, але її трагічна доля не залишила його байдужим і, вочевидь, надихнула на створення цього циклу.

Між збірками “Мові поезії” та “Сонети до Орфея” – сім років, які кардинально змінили Європу й призвели до глибокої духовної кризи в Рільке. Однак саме в цьому циклі уява поета ніби заново відроджує світ, зруйнований Першою світовою війною, повертаючи йому первісну гармонію. Поет Й.

Бродський зауважив, що міф потребує поета, і міфу про Орфея надзвичайно поталанило, бо він знайшов Рільке.

Орфей у Рільке – уособлення сили мистецтва, що перетворює хаос на космос, поєднує “видимий” (конечний) світ і “невидимий” (безконечний), здатний подолати відчуженість людини.

У першому сонеті поет зосереджується на передачі сили, яку пробуджує спів Орфея. Поет співає, і весь світ навколо змінюється; починають рости дерева, а з лісу виходять умиротворені звірі послухати співця… І саме з цього співу народжується новий світ

І змовкло все, та плине крізь мовчання

Новий початок, знак новий і рух.

Однак поета цікавить не спів Орфея, а те, що відбувається всередині тих, хто дослухається до його співу, адже лише це може змінити душу і навколишній світ:

Виходять звірі з лісової тиші,

Покинувши кубельця чи барліг,

Вони, либонь, зробилися тихіші

Не з остраху, не з хитрощів своїх,

А з прислухання.

І саме це прислухання притлумило “рев, скавчання, гам” і перетворило “маленьку хижу” серця, “де крилася жадливість їхня хижа” на храм – єдине, до чого повинна прагнути людина під час свого духовного поступу.

Сонет наповнений символами й алегоріями, які доволі часто використовуються письменниками та іншими митцями. Ріст дерева, і якого починається рух перетворення, явно асоціюється з міфологічним світовим деревом, яке поєднує всі три світи, і своїм ростом, віттям тягнеться до неба, світу духовного.

Темний ліс із хижими звірами, ще від часів середньовіччя й Данте виступає алегорією людства, яке заблукало серед мороку й втратило своє духовне єство. Храм – уособлення піднесеної душі, відкритої Богу. Однак ці символи в Рільке не протиставлені один одному і навіть не контрастують між собою.

Вони – суть одного й того ж, поєднані в спільній єдності: з хижі, при вході аж хитався ганок”, можна воздвигнути храм, бо снів Орфея, мистецтво одухотворяють і річ, і людину, і навіть звіра.

Орфей і орфізм

Орфей (той, що лікує світлом) – у давньогрецькій міфології син музи Каліоппи, богині співів, покровительки епічної поезії та науки, найстаршої серед дев’ята Муз, винахідник музики.

Снів Орфея та його гра на золотій лірі, подарованій Аполлоном, зачаровує не лише людей, а й диких звірів, міг рухати дерева й скелі, від його пісень заспокоювалося розбурхане море.

Після смерті дружини німфи Еврідіки Орфей спустився в Аїд, де зачарував своїм співом Харопа, перевізника душ через Стікс, Аїда та його дружину Персефону. Йому дозволили за6рати душу Еврідіки за однієї умови: дорогою до світу він не обернеться й не гляне на дружину.

Проте Орфей не витримав і Еврідіка залишилася в Аїді. За одним із міфів, після смерті Орфеяя Зевс помістив його на небі як сузір’я Лебедя, а поруч його ліру – як сузір’я Ліри.

Орфей був противником пролиття людської крові й уважав, що колись небо, земля і море були сполучені воєдино, але потім посварилися й розділилися. Йому приписують створення одного з найдавніших езотеричних учень, яке дійшло до нашого часу у фрагментах і отримало назву орфізм.

Орфізм мав на меті за допомогою обрядів очищення (одним із способів такого очищення було мистецтво) і праведного орфічного способу життя спокутувати давній гріх титанів – ненависних противників світового порядку, що стало прокляттям для всього людства.

Орфіки вірили в безсмерття душі, що перебувало в полоні “тіла-в’язниці”, роздвоєність людської природи на добрий (душа) і злий (тіло) початки. Після смерті душа людини, що може мати декілька перевтілень, очищається від осквернення тілом і зливається з божеством. Деякі вчені прослідковують вплив орфізму на християнство.

а християни перших віків уважали Орфея миротворцем, про прихід якого сповіщав старозавітний пророк Ісаїя.

Метафору співу як народження чогось нового згодом використав інший письменник, який теж пропагував шлях до Бога, Льюїс. Саме зі співу лева Аслана (“Хроніки Нарнії*) народжується новий світ.

1. Визначте провідні мотиви лірики P. М. Рільке.

2. Проаналізувавши вірші з циклу “Книга прощ”, визначте вплив українських вражень на творчість поета.

3. У збірці поезій P. М. Рільке, надрукованій у видавництві “Дніпро” у 1974 p., вірш “Гетсиманський сад” мав назву “Оливовий сад”. Як ви думаєте, чи випадковою була така заміна назви? Чи вплинуло це на сприйняття твору?

4. Порівняйте образи Орфея, Еврідіки та Гермеса з нірша P. М. Рільке та з давньогрецьких міфів. Чому поет звернувс я саме до цієї міфологічної історії? Аргументуйте свою точку зору.

5. Порівняйте образ Орфея з вірша “Орфей, Еврідіка, Гермес” та із “Сонетів до Орфея”. Чому саме цей давньогрецький герой привернув увагу P. М. Рільке?

6. Порівняйте оду “Пам’ятник” Горація та сонет “Не зводьте пам’ятників…” P. М. Рільке. У чому збігаються, а в чому відмінні естетичні позиції поетів?

7. Напишіть за творчістю P. М. Рільке твір на одну з тем:

– “Ти один сказан Богові щось нове…”;

– “Дрібні з життям в нас суперечки, надмірне те. що проти нас”;

– “На рубежі віків мій вік тече…”;

– “Не зводьте пам’ятників. Хай дія слави троянда тут щороку розцвіта. Бо то Орфей…”.

Текстові завдання

8. Виконайте тестові завдання.

1. Україна є місцем дії твору Рільке

А “Згаси мій зір”

Б “Пісня про правду”

В “Орфей, Еврідіка. Гермес”

Г “Гетсиманський сад” (“Оливовий сад”)

Д “Ось дерево звелось…”

2. До збірки “Сонети до Орфея” входить вірш А “Згаси мій зір”

Б “Осінній день”

В “Орфей. Еврідіка. Гермес”

Г “Гетсиманський сад” (“Оливовий сад”)

Д “Ось дерево звелось…”

“Ось дерево звелось…” – Райнер Марія РІЛЬКЕ (1875-1926)

Источник: https://fable.in.ua/os-derevo-zvelos-rajner-mariya-rilke-1875-1926/

Райнер Марія Рільке «Орфей, Еврідіка, Гермес», «Ось дерево звелось…». Літертура XX — початку XXI століть. Література 19 століття. Зарубіжна література. Підготовка до ЗНО

Ось дерево звелось...

Райнер Марія Рільке «Орфей, Еврідіка, Гермес», «Ось дерево звелось…». Літертура XX — початку XXI століть. Література 19 століття. Зарубіжна література. Підготовка до ЗНО

4 грудня 1875 року у Празі, яка тоді була у складі Австро-Угорської імперії, у сім’ї чиновника залізничного відомства Йозефа Рільке і Софі Рільке народився єдиний син Рене (Райнер) Карл Вільгельм Йоганн Йозеф Марія Рільке. У Празі Рільке відвідує початкову школу. Після розлучення батьків залишається з матір’ю. У цей час пише свої перші дитячі вірші.

Дитинство та юність поета були затьмарені перебуванням в австрійській військовій школі (1886- 1891), про яку він усе життя згадував зі страхом і відразою. Пізніше Рільке вивчає літературу, історію мистецтва, філософію в Празькому, Мюнхенському та Берлінському університетах.

У 1894 р. виходить друком перша поетична збірка Рільке «Життя й пісні», після чого твори Рільке виходять у світ щороку.

Наприкінці XIX століття з’являються такі книжки поета: «Вінчаний снами» (1896), «Святвечір» (1898) і «Мені на свято» (1900). Ранній Рільке — переважно неоромантик і імпресіоніст.

У його віршах відтворюються основні мотиви романтичної поезії першої половини XIX століття — самотності, природи й кохання.

Ранні вірші Рільке — це, як правило, сумливі короткі імпресіоністичні замальовки з раптовою зміною образів, грою світла й тіні. Втіленням незрозумілої, але кричущої несправедливості життя найчастіше є місто — зловісно-похмуре, майже мертве.

Для Рільке сучасне місто з його засиллям «мертвих речей», різкими контрастами багатства й бідності — незрозуміле нагромадження абсурду й страждань, злочин проти гармонії й краси.

Свободу дихання вірш Рільке знаходив поза міською метушнею, в тихому спокої передмістя з його садками, струмками, луками, лісами й перелісками.

Становлення Рільке-поета завершується на рубежі XX століття, його творчу зрілість засвідчують дві знамениті збірки — «Книга годин» (1901 — 1905) і «Книга картин» (1902, 1906). Знаменну роль у появі цих книжок відіграли мандрівки письменника Росією, що відбулися в 1899 і 1900 роках.

Під час першої недовгої подорожі (квітень — травень 1899 року) він побував у Москві й Петербурзі, де переважно знайомився з російською культурою. Найбільш хвилюючою подією в Москві стали для Рільке відвідини Льва Толстого.

Друга, триваліша подорож, охоплювала весну й літо 1900 року. Поет продовжує вивчення російської культури й знову, цього разу в Ясній Поляні, відвідує Толстого.

З Ясної Поляни Рільке їде в Україну і на початку червня 1900 року прибуває до Києва, де живе близько двох тижнів.

Після Києва розпочалося майже двомісячне паломництво Рільке по Україні й по Волзі — знайомство з народною, «глибинною Руссю», її особливим світовідчуванням, яке вабило поета обіцянкою подолати «механічність життя» і відчуженість людини.

Подорожі 1899 та 1900 років стали для Рільке важливим кроком у пізнанні слов’янського світу, в освоєнні його духовних і культурних цінностей. Саме зустріч з Росією і Україною стала для Рільке тим поштовхом, який пробудив у ньому нове відчуття природи, реального світу.

Він відчув себе причетним до глибинних джерел буття, могутніх витоків стихійних творчих сил природи. Нове світовідчування Рільке, яке він вважав «дарунком Русі», знайшло своє поетичне вираження у «Книзі годин» (1901 —1905), яка складається з трьох циклів — «Книги чернечого життя», «Книги прощ» та «Книги убозтва і смерті».

Вона написана від імені «київського ченця» як його молитовне звернення до Бога.

Ще на межі XX століття в Рільке виникає напружений інтерес до художнього пізнання і відтворення реального світу. Його «жадоба реального» знайшла стримане й концентроване вираження в книзі «Нові поезії» (1907-1908), яка вирізняється одухотвореною предметністю образів, витонченою і динамічною пластичністю мови.

З 1900 по 1902 Рільке жив неподалік від колонії художників Ворпсведе поблизу Бремена, у 1901 одружився з Кларою Вестхоф. Матеріальна скрута і художні шукання привели його до Парижа, який на дванадцять років стає для поета географічним центром його самітницького життя.

Першорядну роль у цьому відіграло зближення Рільке з французьким скульптором Огюстом Роденом, яке відбулося 1902 року в Парижі. Рільке деякий час навіть був секретарем цього видатного митця. Роден для поета був взірцем пластичного виявлення життя в матеріальних об’єктах і формах. Жити — це означає бачити світ у художніх образах.

Цю ідею поет обґрунтував у монографії про Огюста Родена. Не випадково для Рільке, лірика, співака «мінливих» душевних настроїв, ідеалом пластичної довершеності був саме Роден — скульптор, який прагнув подолати споконвічну статичність цього мистецтва.

Скульптурні твори Родена — майже завжди образи боротьби з нерухомістю, вони на наших очах немовби вивільняються з кам’яних пут.

Великого значення набув для поета і живопис П. Сезанна, який він відкрив для себе трохи згодом.

Сезанн прагнув малювати не лише ту природу, яку ми бачимо, а й ту, яку ми пізнаємо розумом, створювати синтетичний образ предмета й усієї природи, що безпосередньо не відкривається нашому окові.

Інтенсивне відчуття живої сили світу речей проймає полотна Сезанна, і цим вони особливо приваблювали Рільке.

Напередодні й під час Першої світової війни Рільке пережив тривалу кризу, яка лише іноді переривалася спалахами творчої активності.

Він багато, майже безперервно мандрував — Іспанією, Північною Африкою, країнами Центральної Європи, ніде надовго не затримуючись, за винятком замку Дуїно на Адріатиці, де 1912 року розпочав створювати цикл «Дуїнянських елегій», завершення якого з часом стало справою всього його життя. Сам поет надавав цим творам (загалом їх дванадцять) особливого значення і ніколи не публікував їх поодинці аж до 1922 року.

Рільке дуже болісно сприйняв початок Першої світової війни. Війна, як писав він в одному з листів 1915 року, — це «гора страждань, на яку ми продовжуємо здиратися».

Він бачив лише «непомірну рану, на яку перетворилася вся Європа», думав про «масову смерть людей, що відбувається щоденно і щохвилинно».

Сходить нанівець його творчість, жорстоким випробуванням піддаються його гуманістичні переконання.

Перша світова війна змусила Рільке залишити Францію. З 1919 р. і до самої смерті поет живе у Швейцарії у старовинному будиночку, купленому йому друзями.

У післявоєнний період Рільке прагне писати вірші, які увібрали б усі його попередні пошуки й здобутки; як ніколи, великого значення набуває для митця традиція німецької філософської лірики.

Водночас у його поезії загострюється сприйняття сучасності як світу, що остаточно втрачає свій справжній, «людський зміст». Найповнішого вираження мотиви, властиві пізній творчості Рільке, набули в поетичному циклі «Сонети до Орфея» (1922).

Наприкінці життя Рільке працював не так багато (тяжка хвороба нагадувала про себе дедалі тривалішими нападами), але на диво легко, майже без чернеток. Незадовго до смерті він написав книгу віршів французькою мовою.

Помер Райнер Марія Рільке 1926 року у Швейцарії.

Творчість Рільке насичена великою духовною силою, філософськими роздумами та поетичними відкриттями. Поезія Рільке сповнена любові до людей і світу. Він прагнув до єдності й одухотвореності в навколишній дійсності. На його думку, поет — це Божий посланець, що наповнює моральним змістом все навкруги, це «голос» навколишнього світу.

Його безкорисливе служіння поезії було пройняте духом високого гуманізму.

Своє покликання Рільке вбачав у тому, щоб якомога глибше пізнати матеріальний і духовний світ, що оточує людину, приєднатися до природи в усіх її проявах, наблизитися до народного буття, до життя великих міст з їх пам’ятками мистецтва, до таємниць кохання, людського буття та смерті.

Вже ранні збірки його віршів («Жертви ларам», «Вінчаний снами», «Мені на свято» та ін.

) засвідчили неабияку обдарованість молодого поета, продемонстрували таке поєднання музичності й конкретності зображення, яке стало згодом характерною ознакою поезії Рільке.

Як правило, кожен вірш присвячений чітко окресленій темі або конкретному предмету, і кожне слово, кожен образ повністю підпорядковуються задумові.

На думку письменника, головна причина всесвітньої дисгармонії— це порушення єдності між матеріальним і моральним началами. Речі, створені людиною, нерідко віддаляються від неї, стають порожніми і фальшивими.

«Забуте обличчя речей», а також порушену гармонію земного і небесного має відновити поет. Отже, призначення поета— бути причетним до всього, служити «духовному оживленню» речей і всього світу. Ці ідеї знайшли відображення в циклі «Нові вірші» (1907-1908).

Внутрішнє життя тут втілюється у пластичних образах рослин, тварин, міфологічних та історичних героїв.

У збірці «Нові вірші» чимало таких поезій, які щедро черпають свої мотиви та теми в образному світі Біблії й Євангелія. У такий спосіб Рільке свідомо вступає у сферу одвічної традиції світового мистецтва.

Він наче міряється силами з майстрами Середньовіччя й Відродження, з творцями безсмертних готичних скульптур, із самим Мікеланджело. Його захоплює світ Старого й Нового Заповіту, який захоплював багатьох митців.

Рільке створює образи легендарних воїнів та пророків — Ісуса Навіна, царя Давида, Ієремії, самого Христа.

Перша світова війна, яка глибоко вразила уяву поета й безпосередньо відобразилася в циклі гімнів «П’ять пісень» (1914), стала передмовою до пізнього періоду творчості Рільке. Цикл «П’ять пісень» — це наочне свідчення потрясіння, яке пережив поет.

Поет вражений появою грізного, «неймовірного бога війни». Спочатку йому здається, що війна відчистить світ від брехні, збудить у людях дух нової спільноти.

Але вже в заключному гімні помітно, як змінилася позиція поета: він закликає «підняти прапор скорботи» і скинути страшного бога війни.

Знадобилося майже десятиліття, щоби поет дав відповіді на запитання, висунуті війною. Ці відповіді були дані у двох уславлених циклах віршів— «Дуїнезьких елегіях» (1923) та «Сонетах до Орфея» (1922). Обидва цикли свідчать про надзвичайне багатство духовного світу й творчої палітри видатного поета, який незмінно прагнув до нового, ніколи не повторюючи себе при цьому.

Як своєрідний відгук на події війни в творчості поета чітко викристалізовується філософське начало. Свавіллю «грізного бога», руйнівній стихії він прагнув протиставити свою поетичну відповідь.

Рільке в ці роки перед обличчям нечуваної загрози з новою силою вславлює земне буття людини, земний світ, прекрасну природу, речі, що оточують людину, оспівує створення, а не руйнування.

Усі філософські питання постають у Рільке в грандіозних вимірах: людина перед обличчям буття і небуття.

У «Дуїнезьких елегіях» поет прагне розгорнути нову картину світобудови — цілісного космосу, без поділу на минуле й майбутнє, видиме й невидиме. Буття й небуття у Рільке — це дві форми одного й того ж стану. З цієї точки зору смерть не є простим згасанням, життя продовжується й у загибелі.

Водночас у його елегіях з особливою переконаністю й силою стверджується значення земного світу, людського буття.

Поет оспівував ключові моменти існування людини: дитинство, безмежне залучення до стихій природи, кохання, героїку і, нарешті, смерть як останній рубіж, коли випробовуються всі життєві цінності.

У загальній картині світобудови, яку Рільке створював у «Дуїнезьких елегіях», він розкриває філософський смисл, виявляє взаємозв’язок різних сфер життя, почуттів і понять.

Для поета всі вони належать до світу справжніх, вищих цінностей, у них міститься весь сенс і вся краса земного буття.

Саме в цей час поет активно розвиває жанри елегії та сонета, оскільки його приваблювали чітко організовані поетичні форми.

Поезія Рільке сповнена музикою і ліризмом. Глибоко філософічна й інтелектуальна, вона поєднує емоційно пристрасне слово з раціональною думкою.

В його поезіях сутність речей пізнається не за їх зовнішнім вираженням, а за внутрішнім єством, адже у кожному явищі є святість і гріховність, добро і зло. Творчість Рільке веде читача до нових емоційних зрушень і до інтелектуального осягнення Всесвіту.

В його поезії є все: філософська містика і витончений емоційний зміст; пошуки Бога і богоборство; самотність, зневіра, розчарування і віра в життя.

Одна з характерних особливостей поезії Р.М. Рільке — захоплення античністю. Давнє минуле стає для поета своєрідним міфологічним дзеркалом, яке відтворює людину не як конкретну істоту, а як культурно-історичну особу, що увібрала в себе думки, пристрасті й сподівання різних поколінь.

У «Сонетах до Орфея» поет поринає у світ античності, щоб нагадати сучасникам про втрачену красу і духовний спокій. Цей цикл є повною протилежністю похмурим «Дуїнезьким елегіям», у ньому постають сподівання поета щодо майбутнього, уславлення безсмертного мистецтва.

І водночас, як і «Дуїнезькі елегії», ці сонети присвячені найважливішим філософським питанням, що хвилювали поета: питанням життя і смерті, буття й творчості.

Головні теми «Сонетів до Орфея» прості і разом із тим багатозначні: це теми співця й пісні, таємничого походження пісні й таємниці її впливу на слухачів, уславлення стихій природи, їх безсмертя, поетична ідея метаморфоз, вічних перетворень і змін.

Думки про призначення поета хвилювали Рільке все життя. У «Сонетах до Орфея» ці думки знайшли найбільш могутнє й повноцінне художнє втілення. Співець Орфей — це живий символ поетичного начала, вчитель усіх співців і водночас це одвічний прообраз поета, найбільш близький самому Рільке, все життя якого пройшло в боротьбі за здійснення своєї поетичної місії.

Античний міф про Орфея дає автору можливість вести філософську розмову про сутність мистецтва, призначення поета, силу його творчості. У «Сонетах до Орфея» Рільке з усією пристрасністю стверджував безсмертя поетичної справи.

Образ поета-співця Орфея визначає естетичну позицію автора: поет — це той, хто мандрує у царствах Життя і Смерті, він непідвладний нікому, крім свого покликання.

У циклі в символічній формі показано життєвий шлях людини: зневіра, покора, а потім знову потяг до високого ідеалу і гармонії. Через увесь цикл проходить конфлікт темного й світлого, земного й небесного, буденного й вічного.

Причому ці суперечності охоплюють не лише міфічний світ, а й душу ліричного героя, і весь Всесвіт. Між протилежностями триває довга боротьба, але вона завершується перемогою добра, кохання та мистецтва.

Однак Рільке були чужими крайнощі естетизму, абсолютне протиставлення тимчасового світу вічному мистецтву, яке ми знаходимо, наприклад у деяких поетів XIX ст., прибічників «чистого мистецтва».

Його Орфей — співець земного, найглибшим чином пов’язаний зі стихіями землі й води, з усім квітучим та плодючим світом, із світом праці та творчої наснаги. Орфей Рільке «народжений для хвали», і це хвала земному світу, хвала всьому земному — садам, квітам, юності, диханню й танцю.

Де б не з’явився диво-співець, починають сяяти зірки, оживати дерева, лунати дзвінкі мелодії. Пісня Орфея проникає глибоко в серця тих, хто його чує, і замість жорстокості в них прокидаються віра й любов. І навіть сама смерть сприймається як повернення до прекрасного світу природи.

Причому автор вважає, що смерть і забуття можна подолати силою творчості та кохання. У воскресінні митця Рільке бачить запоруку оновлення Всесвіту, тобто життя і мистецтво здатні перемогти час і простір.

Високі художні здобутки в царині поезії, любов Рільке до людей і вірність мистецтву завоювали повагу й симпатії багатьох людей, зокрема визначних митців світу (Стефан Цвейг, Борис Пастернак, Марина Цвєтаєва та ін.).

Образ Орфея є одним з «вічних» образів світової культури. У різні часи до нього зверталися представники різних видів мистецтва: скульптури (Канова, Роден), живопису (Тьєподо, Рубенс, Корінта), музики (Монтеверді, Глюк, Гайдн, Стравінський, Оффенбах) тощо. У літературі цей образ набув особливої популярності на рубежі ХІХ-ХХ ст.

Образ легендарного співця, а також сюжетні мотиви міфу про Орфея використовували у своїх творах Марина Цвєтаєва, Осип Мандельштам, Ян Кокошка, Жан Кокто, Леся Українка, Андре Жид, Жан Ануй, Теннессі Уїльямс, Гійом Аполлінер.

Серед митців, які у своїй літературній творчості зверталися до образу Орфея, одне з чільних місць посідає видатний австрійський поет Р. М. Рільке (1875-1926).

Давньогрецький міф про співця Орфея завжди хвилював Р. М. Рільке. Уже в ранній період творчості він звертається до давньої історії подорожі Орфея у підземне царство.

За давньогрецькою легендою, Орфей, співець і музикант, був наділений такою магічною силою мистецтва, що йому підкорялися не лише люди, а й дикі звірі й боги. Коли померла його кохана дружина Еврідіка, він спустився до Аїду, щоби визволити її з царства смерті.

Зачарований грою Орфея, володар світу померлих Аїд пообіцяв повернути його кохану на землю, але за однієї умови: співець не повинен дивитися на Еврідіку, яка йтиме за ним, озиратися на неї, доки вони не вийдуть з підземного царства. Однак Орфей не витримав й озирнувся, через що втратив дружину назавжди.

Гермес — бог-посланець, який супроводжував Орфея та Еврідіку під час виходу із царства мертвих.

Збірку «Сонети до Орфея» відкриває сонет «Ось дерево звелось…». Ця збірка з’явилася несподівано, наче саме Небо послало її поетові перед смертю… 55 сонетів він написав усього за місяць, коли жив у Швейцарії, у замку Мюзот, у лютому 1922 р.

У цій збірці Рільке славить природу, Творця і, попри все, життя, хоча він у цей час був у полоні смертельної хвороби. Збірку він присвятив Вєрі Оукама-Кнооп (1900-1919), юній талановитій танцівниці, яка померла від лейкемії, хвороби, що забрала згодом і самого поета.

Він бачив її лише двічі на домашніх концертах у Мюнхені, але її трагічна доля не залишила його байдужим і, вочевидь, надихнула на створення цього циклу. Між збірками «Нові поезії» та «Сонети до Орфея» — сім років, які кардинально змінили Європу й призвели до глибокої духовної кризи в Рільке.

Однак саме в цьому циклі уява поета ніби заново відроджує світ, зруйнований Першою світовою війною, повертаючи йому первісну гармонію. Поет Й. Бродський зауважив, що міф потребує поета, і міфу про Орфея надзвичайно поталанило, бо він знайшов Рільке.

Орфей у Рільке — уособлення сили мистецтва, що перетворює хаос на космос, поєднує «видимий» (конечний) світ і «невидимий» (безконечний), здатний подолати відчуженість людини.

У першому сонеті поет зосереджується на передачі сили, яку пробуджує спів Орфея. Поет співає, і весь світ навколо змінюється: починають рости дерева, а з лісу виходять умиротворені звірі послухати співця… І саме з цього співу народжується новий світ:

І змовкло все, та плине крізь мовчання
новий початок, знак новий і рух. (Пер. М. Бажана)

Однак поета цікавить не спів Орфея, а те, що відбувається всередині тих, хто дослухається до його співу, адже лише це може змінити душу і навколишній світ:

Виходять звірі з лісової тиші, покинувши кубельця чи барліг; вони, либонь, зробилися тихіші не з остраху, не з хитрощів своїх,

а з прислухання. (Пер. М. Бажана)

Источник: https://supermif.com/zar_liter/%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BD%D0%B5%D1%80-%D0%BC%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%8F-%D1%80%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BA%D0%B5-%D0%BE%D1%80%D1%84%D0%B5%D0%B9-%D0%B5%D0%B2%D1%80%D1%96%D0%B4%D1%96%D0%BA%D0%B0-%D0%B3.html

Refy-free
Добавить комментарий