Літературно-громадська спадщина Ю. Яновського

Літературно-громадська спадщина Ю. Яновського

Літературно-громадська спадщина Ю. Яновського

У романтичномустилі написанаповість «Байгород»,яка створювалася1927 р. в Одесі, «колиспогади юнацтваавторовогопідступиликлубком до йогогорлянки.

Авторовінашому здавалосятоді, що моревитікає з берегіві широкою водоютече в степи,переламуючись,перегинаючисьчерез обрій»,— так поясненозадум у «Коментаряхдо книжок…».

А спогади тібули про реальніподії — жорстокісутички вояківотаманші МарусіНикифоровоїз червоноармійськимзагоном Полупановав Єлизаветградіта перша юнацькалюбов майбутньогоавтора до ГаліМоскалець, щотак нещасливозакінчилася.

Над містомгуркочутьснаряди, свистятькулі, небезпекачигає за кожнимрогом — на цьомутлі розцвітаєромантичнекохання Кіхани(знову незвичнеім'я) до Лізи.

«Злива почуттів»,емоцій, враженьпереважає втворі, загадковіситуації (особливодовкола Лізиногочоловіка) наповнюютьописи романтичноютаємничістю,нестримнийавторськийголос прориваєтьсячерез ліричнівідступи. Героїпоказані вхаосі почуттів,психологічнихроздумів просебе і довколишніподії.

Здається,сюжетні колізіїмало цікавлятьписьменника.В центрі мистецькогозображенняромантичнийконфлікт міжжиттєвим началомі війною, смертю,актуальнатогочаснаколізія міжлюбов'ю і революційнимобов'язком.

Яновськийбув далекийвід вирішенняякихось ідеологічнихпроблем, навітьне прагнув щосьоспівати чикогось возвеличити,що хотіла бачитив «Байгороді»тогочаснакритика.

Насампередупадає в оконаскрізна ідеявизволенняіндивідуальності,особистості,людини, живої,чутливої, вразливоїта, можливо, неготової сприйматиналежним чиномвипробуваннядолі, звільнитисявід тягарів,накинутих іззовні, чужихдля чистоїдуші. А саметакий Кіхана.

В цьому образічимало відавтора, якийбув не лишейого прообразом,а й натхненникомвсеперемагаючоїідеї торжестважиття над смертю,любові надвійною та розрухою.І хоч Кіханазагинув, любов,як найприроднішепочуття, перемогласмерть, вонапродовжує житив пам'яті. Колийого знайшли,«…сходило сонце.

З міста ніссявеликоднійдзвін, тихийі нерівний».Автор над уселюбить життя,яке описує, ісвоїх героїв,як «дітей, щовчилися ходити».«Го-гой! Як веселойти вперед»— так оптимістичнозакінчуєтьсяповість.

Роман«Майстер корабля»(1928) з'явився отій порі, колибагато українськихписьменників,слідом за М.Хвильовим, якийвідверто поставивпитання «Камогрядеши?», «Україначи Малоросія?»,шукали відповідіна них. Якимшляхом розвиватиметьсятепер українськанація і культуразокрема? Саметоді з'являютьсяромани В. Підмогильного«Місто», «Невеличкадрама», М.

Івченка«Робітні сили»,Є. Плужника«Недуга», В.Винниченка«Сонячна машина»,М. Хвильового«Санаторійназона», «Вальдшнепи»,в яких провіднемісце відводитьсятворчій інтелігенції,власне, елітісуспільства.Це абсолютноне збігалосяіз нав'язуваноюбільшовицькоюідеологієюправлячою роллюробітничогокласу як гегемона.В цьому ж рядуі роман «Майстеркорабля» ЮріяЯновського.

Це бувабсолютноноваторський(за змістом іформою) твірв українськійлітературі.Вплив зарубіжноїромантичноїкласики відчуваєтьсятільки на рівнісвітоглядному,що лише розширилохудожні обріїроману.

У йогооснові — власнийдосвід перебуванняна Одеськійкінофабриців 1925—1927 рр. Можнатакож провестипаралель міжгероями і реальнимипрототипами:То-Ма-Кі (ТоваришМайстер Кіно)—сам Юрій Яновський,Сев — режисерО.

Довженко,Професор —художник, знавецьстаровинипрофесор В.

Кричевський,Директор —Павло Нечеса(очолювавкінофабрику),Тайах — відомабалерина ІтаПензо, пізнішерепресована,подобаласяДовженковіта Яновському,Богдан — акторГригорій Гричер,Місто — портоваОдеса, тодішній«Голлівуд наберезі Чорногоморя».

Незвичний,новий для українськоїлітературисюжет.

РежисерСев знімаєфільм про матросаБогдана. Длязйомок будуєтьсявітрильник.Але це не бутафорнаспоруда — наньому плаватимутьучні мореходноїшколи. Томумайстри дужестараються.

Композиціядосить вільна,роман нібирозбудовуєтьсяна очах. Незвичнаформа оповіді— монолог-сповідьсімдесятилітньогоТо-Ма-Кі, якийзгадує своюдалеку молодість,пов'язану зкіномистецтвом.Читач мандруєразом із героямиз майбутньогов минуле. Таємничі,часом небезпечніпригоди змінюютьодна одну.

Діявідбуваєтьсято в Одесі, тов Італії, Румунії,навіть на островіЯва. Мариністичнийколорит Міста,що з'явився вукраїнськійлітературічи не впершев такому обсязі,змінюєтьсяекзотикою чужихкраїн. Екзотичнітакож іменагероїв: Тайах,Сев, То-Ма-Кі,його сини Майклі Генрі. Авторсміливо ставв опозицію долітературнихтрафаретів.

Усе це не сподобалосятогочаснійкритиці.

У романтичномутворі обов'язковомає бути любовнаколізія і ПрекраснаДама. Тут цезагадковатанцівницяТайах, в якузакохані Сев,То-Ма-Кі та Богдан.Усі вони готовівпасти їй доніг. Це сильні,вольові натури,якими і маютьбути романтичнігерої. Любовнасюжетна лініяу творі є втіленняметичного кредомитця, якийсповідує культжіночності,вірної дружби,краси людськихвзаємин.

«Майстеркорабля» написанийвідчайдушнимромантиком,залюблениму море, життя,людей, письменником,що вміє «горіти»над твором. Тутутверджується«романтикавітаїзму»,непереможнежиттєлюбство,до якого закликаву статтях М.Хвильовий іяке наснажувалобагатьох митців20-х рр. Ю. Яновськийопоетизуваввільне творченачало в українськійлюдині, розбудженійдо нового життя.(Це символізуєбудівництвовітрильника.)

Майстерна носі корабля— дерев'янафігурка ізпрофілем жінки,яка веде йоговперед, оберігаєвід рифів. Щоповинна взятиз собою в подальшудорогу українськанація? Якийбагаж духовності,які морально-етичнівартості? Щобуде оберігатиЇЇ в майбутньому?Ці проблемиі порушуютьсяв романі.

Так сталося,що саме цейтвір засвідчив,апофеоз духовногозростанняромантика ЮріяЯновського.«Чотири шаблі»проклали містокдо духовногозгасання,самозреченнязаради… фізичноговиживання.

Післяз'яви .1935 р. романув новелах «Вершники»письменникстав доситьвідомим. Цейтвір узагаліпротягом довгогочасу вважавсявершиннимздобуткоммитця. «В ційневеликійкнижці закладенотри роки роботи,три роки всілякихдумок і самовідчувань,усяких життєвихумов»1,— читаємов записникахавтора. Що зацими словами?

Насамперед«Вершники»були своєріднимкомпромісоміз самим собою,способомреабілітуватисебе передофіційноюкритикою, «виправити»помилки «Чотирьохшабель», що заних було розіп'ятописьменника.Роман цей з'явивсясвоєчасно. Вжебули арештованіМ. Куліш, В. Підмогильний,Є. Плужник, М.Зеров, М. Драй-Хмара,розстрілянийГ. Косинка…

«Вершники»написані ідеологічноправильно, єв них і провіднароль більшовицькоїпартії, і перемогачервоногопрапора, іоспівування«непорушного»союзу робітниківі селян, героїзмкомуністів.Роман був даниноюсвоєму часові,але, на відмінувід подібнихтворів, усетаки талановитою.

Кажемо такзавдяки кращимновелам: «Дитинство»,«Подвійнеколо», «Шаландав морі», якінагадуютьобережний рухкорабля міжрифами. Цейкорабель пливе— вони спорідненіз народно-пісенноютрадицією, вних автор апелюєдо загальнолюдськихцінностей. Вінпоказує трагедіюукраїнськогонароду — розпадроду, родинизаради якихосьнових цінностей.

Всі три новелизв'язані міжсобою цієюболючою таактуальноюпроблемою.

Новела«Подвійне коло»(коло інтересівкласових іродинних) —класичнийзразок художньоговтілення болючихроздумів митцяпро непростийчас в історіїсвого народу,коли брат убиваєбрата.

Той «умовний»бій у степу підКомпаніївкоюсимволізуєсобою всю складнуситуацію вУкраїні підчас громадянськоївійни.

І хочаврешті-рештперемагаєінтернаціональнийзагін ІванаПоловця, алеемоційнийакцент зовсімна іншому —автор не підтримуєцю кривавурізню, хочавона і задлянового життя.Звернімосядо тексту.

Махновськийзагін Панасаб'ється з петлюрівцями,яких очолюєбрат Оверко.Куля Панаса«вибила Оверковімозок на колесо,блискавкарозкололахмару, слідомударив грім»— символічнакартина. І осьпохорон.

У йогоописі вирізняєтьсятака суттєвадеталь: «Пообличчю ПанасаПоловця біглидощові краплі,збоку здавалося,що він слізноплаче кологотової могили.У всього загонутекли дощовісльози, це буластрашна річ,щоб отак плакавгірко цілийвійськовийзагін, а дощ невгавав».

І начене буде кінцяі краю дощу, бо«залізна жорстокість»панувала надлюдьми. Чи жвимиє дощ —услов'янськійміфологіїсимвол очищеннявід усякоїнечисті — цюгрішну землю?Автор не можевважати закономірним,нормальнимвирішенняконфліктів,наведення ладучерез братовбивство.

Дощ на обличчіПанаса і всьогозагону — тойого німийдокір, бо вголос,відверто вінуже не мігвисловлюватисвоїх думокі виражати своїістинні почування.«…І думав я нетільки те, щонаписав у книжках»,—занотує Ю. Яновськийу щоденнику.Передусім ціслова стосуються«Вершників».

«ЧОТИРИШАБЛІ»Що це за твіру долі Яновськогоі в українськійлітературі20—30-х рр.? Завизначеннямавтора, найбільш«багатостраждальний»у його біографії.Він «дуже багатопоклав тудироботи», «живоїкрові і нервів»1.Написаний у1926—1929 рр.

Окремірозділи з'являлисяв періодиці,найчастіше«Рейд» (третяпісня), що виходиві окремим виданням.Уперше романнадруковано1930 р., тоді ж опублікованорозділ у російській«Красной нови».

Його прочитавМаксим Горькийі досить високооцінив: якщоце написанемолодим автором,то з нього «будеттолк»2.

На основічого виникзадум роману?

Працюючиголовним редакторомОдеської кінофабрики,ІО. Яновськийпознайомивсяі потоваришувавіз легендарнимвійськовимдіячем українськогопартизанськогоруху під часвизвольнихзмагань 1917—1920 рр.Юрієм Тютюнником.

Саме він розповівписьменникучимало цікавогоз тих героїчнихчасів, із яскравимиподробицями,деталями. ЮрійТютюнник тежмав героїчнубіографію іміг стати прообразомкотроїсь іздійових осібмайбутньогороману.

ЮрійЯновськийсерйозно вивчавтакож історичніфакти, фольклорніджерела.

Твір буврізко засудженийортодоксальноювульгарно-соціологічноюкритикою якнаціоналістичний,неправдивий,наклепницькийстосовно тріумфальнихдій ЧервоноїАрмії під проводомкомуністів.Авторові дорікализа оспівуванняанархії таотаманства.

За ці серйозні«вади» «Чотиришаблі» надовгобули викресленіз українськоїлітератури,перші виданнязаховані доспецфондів.

Митця змусиливиправдовуватисяза перекладироману чеськоюта німецькоюмовами, з'явуїх за кордоном,а невдовзі йприлюдно засудитироман як своюгірку помилку.

Певно,треба було матив серці багатомужності, щобвитримати всізвинуваченняза цей по-справжньомущирий, чеснийі правдивийтвір, щоб насильнозмінити своїідейно-художніорієнтири,власне, відректисявід свого «Я».«Чотири шаблі»стали останнімтвором, у якомуЯновський буві це самим собою.

Змолодечоюпристрастюі сміливістютут показаномогутню стихіюнаціонально-визвольногоруху в Україніу революційнийчас та йоготрагічні наслідки.Така тема вукраїнськійлітературібула порушенаЮрієм Яновськимуперше. Маємоі її оригінальневирішення, наякому позначилосяромантичнесвітовідчуваннямолодого Яновського.

Епіграф«Пустимо стрілку,як грім по небу;Пустимоськіньми, як дрібендощик; Блиснемшаблями, яксонце в хмарі»(взятий із збірки«Народньїеюжнорусскиепесни» А. Метлинсько-го)—своєрідназаявка письменникана поетизаціюстихії народноїборотьби ісимвол духовногопіднесенняцієї боротьби.

Твірскладаєтьсяз семи розділів(пісень).

Окремиминовелами вонидрукувалисяв часописахі мали назви:«Козак Швачка»,«Успенівськаоперація»,«Рейд», «Загибельбригади», «МаршалОстюк», «Ми назолотому ручаї»,«Китайськашахта» (або ще«Шахай умер»).

Таким чином,Ю. Яновський«Чотирма шаблями»започаткувавв українськійлітературіновий різновидроману—роману новелах (пізнішето будуть «Вершники»,«Тронка» О.Гончара).

Коженрозділ маєобов'язковийпісенний зачин,який звучитьяк авторськетлумаченнядальшої оповіді,обіцянка певногонастрою. Ціпісні-зачинив композиціїроману, а щебільше в йогозагальномуідейно-художньомуспрямуванні,мають великезначення.

Вонипідсилюютьвизвольнийпафос вікамипоневоленогоукраїнськогонароду, передаютьйого як частинусвідомостіцього народу,його заповітнихбажань і мрій,його невід'ємнийдуховний світ,приспанийдовгою неволею.

Ось уривок дотретьої пісні(«Рейд»):

Приходьі здалеку, одчайтруби,

Великоївійськовоїтривоги!

Летіть,летіть весняноїдоби

Земляі кінь, списиі корогови!

О вітремандрів, веснурозвівай,

Підкиньдо неба пилполків кінноти!

Землялежить — щасливийтеплий край,

коливаютьсяїї висоти.

Народпробудився,його глибиннеєство, серцевинасвідомостівиходить наповерхню. Прикметно,що роман починаєтьсявесіллям Шахая,ватажка партизанськихзагонів. Такийзачин символізуєпочаток новогошляху, новогожиття, початок,боротьби. «Грудиїм розпиралочекання» —красномовнаметафора. ОсьШахай іде поосінньомуярмарку. Описйого романтизований,деталі «оживлені»метафорикою.

Разом із подібнимиописами письменниквносить у твірнаціонально-фольклорнийколорит, таксамо як і тимипіснями, щозвучать навесіллі. Взагалівся поетикароману, .і надтоперших чотирьохпісень, де показаностихію визвольноїборотьби, близькадо українськоїнароднопоетичноїтрадиції. Експресіявираженнянастрою, почуттівдомінує надзображенням.

Це відчутноі в розкішнихбатальнихсценах, подібнихяким не булов тогочаснійукраїнськійпрозі: «Кулеметникирозбіглисяз тачанкамина фланги, іГалат без шапкилаявся колопідводи з патронами,не сміючи підвестиголос. Тількиворожі гарматистукали далеко.

Все робилосяв такій страшнійі нервовійтиші, що всімздавалося —нічого на землінемає: ні міст,ні сіл, ні людськихзвичаїв, тількивони самі зійшлисятут на герць,самі на ввесьсвіт — вони таїхній ворог…».

Прагнучиувіковічнитив слові визвольнийрух рідногонароду, Ю. Яновськийвтілив йогонасампереду героях «Чотирьохшабель». «ПрисвячуюпартизанамУкраїни»1— ці слова стоятьбіля автографатвору, однакне ввійшли вжодне йоговидання.

Шахай,Остюк, Галат,Марченко — їхавтор називаєв пісенномузачині «чотирипаростки міцногодуба» (тобтосини великогонароду). Різнівони, але об'єднаніспільною метою,певною міроюромантизовані,навіть ідеалізовані.

Автор зумиснеставить їх утакі ситуації,в яких максимальновиразилисьби їхня глибиннасуть, відвага,геройство,сила. Шахайвидаєтьсябригаді «надлюдськоюсилою». Тяжкопоранений Остюкпродовжуєгероїчно битисяі керуватикіннотниками.

«Це сиділи наскелі орли»— уже на початкуроману говоритьпро них Яновський.Ми ще не бачимоїх у бою, алевже готові досприйманняїх як героїв,яким симпатизуємитець.

Стильперших чотирьохрозділівхарактеризуєтьсязахопленим,радісним сприйманнямжиття, боротьбинароду за визволення.Ця боротьбапоказана в дусікращої романтичноїтрадиції XIXст., яскравовиявленої в«Чорній раді»П. Куліша, «Гайдамаках»Т. Шевченка.Цей романтичнийпафос письменникне міг витриматинезмінним востанніх розділах.Але це не свідчитьпро його професійнуневправністьяк молодогоще автора.

Річ у тім,що твір писавсятоді, коли вжевідгримілибої, а національно-визвольнізмагання зазналипоразки, багатоколишніх вояківАрмії УкраїнськоїНародної Республікиемігрувализа кордон. Аті, що лишилися,змушені булизмиритися зісвоєю долеюі долею своєїнації. Такоюбула об'єктивнареальність,і такою її зображуєЮ. Яновський.

Повернулисядо мирної працінаші легендарнігерої, але передцим вони вдостальнамандрувалисяпо світу. Остюкдипломатом(чи емігрантом)у Парижі, Марченкона півночізолотошукачем.Про це розповідьв останніхтрьох розділах.Відбуваєтьсяосмисленнясвоєї поразкиі власне трагедіїнароду. Душігероїв стомленій спустошені.

їх навіть нецінують якколишніх бійців(так не шанувалидовгий часнемічні нащадкипатріотівУкраїни Мазепу,Бандеру). Проце мала бутивосьма пісня.І життя довколишнєне таке прекрасне,як колись мріялосяперед боями.Немає причиндля оптимізму.«Як покрученебурею дерево»стоїть Остюк,колишній стрункийі міцний кіннотник,перед друзями.

З болем оглядаєтьсядовкола і бачить:«Голий безводнийстеп оточуєзаводи і шахти.Ні води, ні дерева.Хліборобівковтнула вигідніша,не хліборобськапраця… Де тарука, що насадитьтут зеленийі запашний сад?Багаті і врожайніполя?». Біль,розчаруваннявчуваютьсяі в зізнанняхГалата: «Я хочужити і відчувати,що я є господарусього в країні».

На цьому тліфальшиво сприймаєтьсяпатетичнапромова Шахая.

Як бачимо,в «Чотирьохшаблях» молодийЮрій Яновськийпроявив добруобізнаністьіз реальнимстаном речей,він доситьпоміркованороздумує надтим, що ж одержавнарод післяпереможнихбоїв під червонимпрапором. Алехудожнє витлумаченняцих болючихпроблем залишаєна потім, прощо пише в післяслові.У самому ж творівін зосереджуєтьсяна іншому.

Із мріямипро краще майбутнєпоринули внестримнустихію боротьбиза визволенняШахай, Остюк,Галат і Марченко,брати Виривайли.Не раз вонивідчайдушнокидалися в бійіз піснею «червоногопрапора красназоря обійдеіз нами далекіморя». Як згадуєГ. Костюк, ЮрійЯновський урозмові з нимтак пояснювавідейну спрямованість«Чотирьохшабель»: «…

япишу щось більше,ніж більшовицькапартизанщина.Я пишу про великийстихійний вибухвіками поневоленогонароду. Більшовицькапартизанщиналише часткайого. А народу своїй цілостімає свою історію,свою культуру,свою поезію,звичаї. Не завждице покривалосябільшовицькоюпартизанщиною.Але й покривалося.Мій Галат, СанькаШворень і багатоінших — пролетарі,робітники.

Алевони сини своговеликого народу»1.

Як бачимо,наприкінці20-х рр. Юрію Яновськомупоталанилояскравимиромантичнимифарбами передатистихію, духвизвольноїборотьби українськогонароду, спробуватиправдиво відтворитиі пореволюційнудійсність.Придивімосяуважно до останніхсторінок роману.«Комуністи,наперед! — прошепотівОстюк.

Зайшлидо кліті. Клітьрушила. Вониповисли в — чорніймряці. Вітерсвистів внизу.На поясах у нихблимали лампи.Друзі падаливглибину, начевирушали ізсвоєї планетив путь поміжвічних зір»(курсив — Р. М).Це символічнакартина.

В нійпередбаченняЯновськиммайбутньогоУкраїни, котре,як бачимо зараз,справдилося.

РомантикЮрій Яновський,як і Довженкочи Хвильовий,теж був фанатиком-мрійником,коли починавпізнавати світ,але потім, яксвідчить роман«Чотири шаблі»,прозрів і глибокорозчарувався.Однак про цевін уже ніколине міг розказатинам.

Поглибленийінтерес доминувшинирідного краю,що його переживалатворча інтелігенціяміжвоєнногодвадцятиліття,зумовив появунизки повістейі романів, воснову якихпокладаласягероїчна тематикакиєво-руськогочи козацькогоперіодів.

Увагутогочасногочитача привернулиповісті КатріГриневичевої(«Шоломи насонці», 1928; «Шестикрилець»,1935), спрямованіна художнєосмисленняподій у Галицько-Волинськійземлі на межіXII—XIIIст.

, зокреманепересічнапостать князяРомана Мстиславичата боротьбаза утвердженнязапроваджуванихним державотворчихідей, коли йогосправу довелосяпродовжувативже простимгаличанам—полонинськимпастухам начолі з Дужем.

Помітноюу прозі тих літвиявиласятрилогія Б.Лепкого «Мазепа»,яку він почавписати ще у20-х рр. Монументальнийтвір про героїчнуспробу українствавизволитисяз-під московськогоярма характеризувавсяперевагоюромантичноїманери зображеннянад аналітичнимосягненнямподій початкуXVIII ст., спричиняючиліризаціюоповіді, посиленняв ній ефектуавторськоїприсутності.

Унікальнимявищем в українськійісторичнійпрозі 30-х рр. бувдоробок НаталениКоролевої, вжилах якоїтекла іспанськата українська(сіверська)кров.

Захопившисьархеологічнимистудіями, письменницяцілком свідомообирала колосвоїх літературнихмотивів, переосмислювалаабо євангельськісюжети проІсуса Христа(«Водні они»,1935; «Ошй езі уегііаз?»,тобто «Що єістина?», 1939), абогостродраматичніподії пізньогосередньовіччя,коли було винайденопорох — «диявольськийвогонь» (повість«1313», 1935), або ж фатальністорінки зперіоду пануванняримськогоімператораПублія ЕніяАдріана із IIст. н. є. («Сонтіні», 1938), або жродова хронікаіспанськогопращура письменниціз XVI ст.— КарлосаЛачерди, якийзавдяки АдамовіДуніну-Борковськомуоселився наблагодатнійВолині («Предок»,1937).

Періоддругої світовоївійни. «Празькашкола» існувалаза інерцієюпід час другоїсвітової війни,розв'язаноїфашистськоюНімеччиноюта більшовицькимСРСР, які змовилисяпереділитисвіт (горезвіснийпакт Ріббентропа— Молотова). Іззакінченнямвійни «празькашкола» відійшлав історію.

В цітрагічні рокиокрему сторінкув українськійлітературіскладає поезіята пісенністьУкраїнськоїповстанськоїармії, що друкуваласьу виданняхОУН—УПА («Начатах», «Ідеяі чин», «Чорнийліс» та ін.). Середавторів (МаркоБоєслав, МартаГай, П. Гетьманецьта ін.

, що загинулив боях з німецькимичи радянськимиокупантами),вирізняєтьсяпостать надзвичайноталановитогоМирославаКушніра, якийзбагатив українськупоезію романтизованимсвітом, великоюволею до життя.Оточенийбільшовицькимикарателямибіля села Дібча,він підірвавсягранатою восени1944 р., як напророчивсобі в одномуз віршів.

Чималоавторськихпісень УПАпоширилисясеред народуяк баладні,ліричні, маршовіта сатиричніпісні.

Під часдругої світовоївійни на території,окупованійнімецькимифашистами,виходила українськаперіодика[газети «Українськеслово» (Київ),«Нова Україна»(Харків), «Волинь»(Рівне), журнал«Літаври»(Київ)], де друкувалисятвори тогочаснихписьменників,як і на сторінкахжурналів «Пробоєм»(Прага), «Українськийвісник» (Берлін)тощо.

Источник: https://xreferat.com/49/65-1-l-teraturno-gromads-ka-spadshina-yu-yanovs-kogo.html

Реферат Літературно-громадська спадщина Ю. Яновського

Літературно-громадська спадщина Ю. Яновського

Закажите работу сегодня со скидкой до 25%

Літературно-громадська спадщина Ю. Яновського

У романтичному стилі написана повість «Байгород», яка створювалася 1927 р. в Одесі, «коли спогади юнацтва авторового підступили клубком до його горлянки. Авторові нашому здавалося тоді, що море витікає з берегів і широкою водою тече в степи, переламуючись, перегинаючись через обрій», — так пояснено задум у «Коментарях до книжок…». А спогади ті були про реальні події — жорстокі сутички вояків отаманші Марусі Никифорової з червоноармійським загоном Полупанова в Єлизаветграді та перша юнацька любов майбутнього автора до Галі Москалець, що так нещасливо закінчилася.

Над містом гуркочуть снаряди, свистять кулі, небезпека чигає за кожним рогом — на цьому тлі розцвітає романтичне кохання Кіхани (знову незвичне ім'я) до Лізи.

«Злива почуттів», емоцій, вражень переважає в творі, загадкові ситуації (особливо довкола Лізиного чоловіка) наповнюють описи романтичною таємничістю, нестримний авторський голос проривається через ліричні відступи. Герої показані в хаосі почуттів, психологічних роздумів про себе і довколишні події.

Здається, сюжетні колізії мало цікавлять письменника. В центрі мистецького зображення романтичний конфлікт між життєвим началом і війною, смертю, актуальна тогочасна колізія між любов'ю і революційним обов'язком.

Яновський був далекий від вирішення якихось ідеологічних проблем, навіть не прагнув щось оспівати чи когось возвеличити, що хотіла бачити в «Байгороді» тогочасна критика.

Насамперед упадає в око наскрізна ідея визволення індивідуальності, особистості, людини, живої, чутливої, вразливої та, можливо, не готової сприймати належним чином випробування долі, звільнитися від тягарів, накинутих і ззовні, чужих для чистої душі. А саме такий Кіхана.

В цьому образі чимало від автора, який був не лише його прообразом, а й натхненником всеперемагаючої ідеї торжества життя над смертю, любові над війною та розрухою. І хоч Кіхана загинув, любов, як найприродніше почуття, перемогла смерть, вона продовжує жити в пам'яті. Коли його знайшли, «…сходило сонце.

З міста нісся великодній дзвін, тихий і нерівний». Автор над усе любить життя, яке описує, і своїх героїв, як «дітей, що вчилися ходити». «Го-гой! Як весело йти вперед» — так оптимістично закінчується повість.

Роман «Майстер корабля» (1928) з'явився о тій порі, коли багато українських письменників, слідом за М. Хвильовим, який відверто поставив питання «Камо грядеши?», «Україна чи Малоросія?», шукали відповіді на них. Яким шляхом розвиватиметься тепер українська нація і культура зокрема? Саме тоді з'являються романи В. Підмогильного «Місто», «Невеличка драма», М.

Івченка «Робітні сили», Є. Плужника «Недуга», В. Винниченка «Сонячна машина», М. Хвильового «Санаторійна зона», «Вальдшнепи», в яких провідне місце відводиться творчій інтелігенції, власне, еліті суспільства. Це абсолютно не збігалося із нав'язуваною більшовицькою ідеологією правлячою роллю робітничого класу як гегемона.

В цьому ж ряду і роман «Майстер корабля» Юрія Яновського.

Це був абсолютно новаторський (за змістом і формою) твір в українській літературі. Вплив зарубіжної романтичної класики відчувається тільки на рівні світоглядному, що лише розширило художні обрії роману.

У його основі — власний досвід перебування на Одеській кінофабриці в 1925—1927 рр. Можна також провести паралель між героями і реальними прототипами: То-Ма-Кі (Товариш Майстер Кіно)— сам Юрій Яновський, Сев — режисер О.

Довженко, Професор — художник, знавець старовини професор В.

Кричевський, Директор — Павло Нечеса (очолював кінофабрику), Тайах — відома балерина Іта Пензо, пізніше репресована, подобалася Довженкові та Яновському, Богдан — актор Григорій Гричер, Місто — портова Одеса, тодішній «Голлівуд на березі Чорного моря».

Незвичний, новий для української літератури сюжет.

Режисер Сев знімає фільм про матроса Богдана. Для зйомок будується вітрильник. Але це не бутафорна споруда — на ньому плаватимуть учні мореходної школи. Тому майстри дуже стараються.

Композиція досить вільна, роман ніби розбудовується на очах. Незвична форма оповіді — монолог-сповідь сімдесятилітнього То-Ма-Кі, який згадує свою далеку молодість, пов'язану з кіномистецтвом. Читач мандрує разом із героями з майбутнього в минуле. Таємничі, часом небезпечні пригоди змінюють одна одну.

Дія відбувається то в Одесі, то в Італії, Румунії, навіть на острові Ява. Мариністичний колорит Міста, що з'явився в українській літературі чи не вперше в такому обсязі, змінюється екзотикою чужих країн. Екзотичні також імена героїв: Тайах, Сев, То-Ма-Кі, його сини Майкл і Генрі. Автор сміливо став в опозицію до літературних трафаретів.

Усе це не сподобалося тогочасній критиці.

У романтичному творі обов'язково має бути любовна колізія і Прекрасна Дама. Тут це загадкова танцівниця Тайах, в яку закохані Сев, То-Ма-Кі та Богдан. Усі вони готові впасти їй до ніг. Це сильні, вольові натури, якими і мають бути романтичні герої. Любовна сюжетна лінія у творі є втіленням етичного кредо митця, який сповідує культ жіночності, вірної дружби, краси людських взаємин.

«Майстер корабля» написаний відчайдушним романтиком, залюбленим у море, життя, людей, письменником, що вміє «горіти» над твором.

Тут утверджується «романтика вітаїзму», непереможне життєлюбство, до якого закликав у статтях М. Хвильовий і яке наснажувало багатьох митців 20-х рр. Ю.

Яновський опоетизував вільне творче начало в українській людині, розбудженій до нового життя. (Це символізує будівництво вітрильника.)

Майстер на носі корабля — дерев'яна фігурка із профілем жінки, яка веде його вперед, оберігає від рифів. Що повинна взяти з собою в подальшу дорогу українська нація? Який багаж духовності, які морально-етичні вартості? Що буде оберігати ЇЇ в майбутньому? Ці проблеми і порушуються в романі.

Так сталося, що саме цей твір засвідчив, апофеоз духовного зростання романтика Юрія Яновського. «Чотири шаблі» проклали місток до духовного згасання, самозречення заради… фізичного виживання.

Після з'яви .1935 р. роману в новелах «Вершники» письменник став досить відомим. Цей твір узагалі протягом довгого часу вважався вершинним здобутком митця. «В цій невеликій книжці закладено три роки роботи, три роки всіляких думок і самовідчувань, усяких життєвих умов»1,— читаємо в записниках автора. Що за цими словами?

Насамперед «Вершники» були своєрідним компромісом із самим собою, способом реабілітувати себе перед офіційною критикою, «виправити» помилки «Чотирьох шабель», що за них було розіп'ято письменника. Роман цей з'явився своєчасно. Вже були арештовані М. Куліш, В. Підмогильний, Є. Плужник, М. Зеров, М. Драй-Хмара, розстріляний Г. Косинка…

«Вершники» написані ідеологічно правильно, є в них і провідна роль більшовицької партії, і перемога червоного прапора, і оспівування «непорушного» союзу робітників і селян, героїзм комуністів. Роман був даниною своєму часові, але, на відміну від подібних творів, усе таки талановитою.

Кажемо так завдяки кращим новелам: «Дитинство», «Подвійне коло», «Шаланда в морі», які нагадують обережний рух корабля між рифами. Цей корабель пливе — вони споріднені з народно-пісенною традицією, в них автор апелює до загальнолюдських цінностей. Він показує трагедію українського народу — розпад роду, родини заради якихось нових цінностей.

Всі три новели зв'язані між собою цією болючою та актуальною проблемою.

Новела «Подвійне коло» (коло інтересів класових і родинних) —класичний зразок художнього втілення болючих роздумів митця про непростий час в історії свого народу, коли брат убиває брата.

Той «умовний» бій у степу під Компаніївкою символізує собою всю складну ситуацію в Україні під час громадянської війни.

І хоча врешті-решт перемагає інтернаціональний загін Івана Половця, але емоційний акцент зовсім на іншому — автор не підтримує цю криваву різню, хоча вона і задля нового життя. Звернімося до тексту.

Махновський загін Панаса б'ється з петлюрівцями, яких очолює брат Оверко. Куля Панаса «вибила Оверкові мозок на колесо, блискавка розколола хмару, слідом ударив грім» — символічна картина. І ось похорон.

У його описі вирізняється така суттєва деталь: «По обличчю Панаса Половця бігли дощові краплі, збоку здавалося, що він слізно плаче коло готової могили. У всього загону текли дощові сльози, це була страшна річ, щоб отак плакав гірко цілий військовий загін, а дощ не вгавав». І наче не буде кінця і краю дощу, бо «залізна жорстокість» панувала над людьми.

Чи ж вимиє дощ —у слов'янській міфології символ очищення від усякої нечисті — цю грішну землю? Автор не може вважати закономірним, нормальним вирішення конфліктів, наведення ладу через братовбивство.

Дощ на обличчі Панаса і всього загону — то його німий докір, бо вголос, відверто він уже не міг висловлювати своїх думок і виражати свої істинні почування. «…І думав я не тільки те, що написав у книжках»,— занотує Ю. Яновський у щоденнику. Передусім ці слова стосуються «Вершників».

«ЧОТИРИ ШАБЛІ»
Що це за твір у долі Яновського і в українській літературі 20—30-х рр.? За визначенням автора, найбільш «багатостраждальний» у його біографії. Він «дуже багато поклав туди роботи», «живої крові і нервів»1. Написаний у 1926—1929 рр.

Окремі розділи з'являлися в періодиці, найчастіше «Рейд» (третя пісня), що виходив і окремим виданням. Уперше роман надруковано 1930 р., тоді ж опубліковано розділ у російській «Красной нови».

Його прочитав Максим Горький і досить високо оцінив: якщо це написане молодим автором, то з нього «будет толк»2.

На основі чого виник задум роману?

Працюючи головним редактором Одеської кінофабрики, ІО. Яновський познайомився і потоваришував із легендарним військовим діячем українського партизанського руху під час визвольних змагань 1917—1920 рр. Юрієм Тютюнником.

Саме він розповів письменнику чимало цікавого з тих героїчних часів, із яскравими подробицями, деталями. Юрій Тютюнник теж мав героїчну біографію і міг стати прообразом котроїсь із дійових осіб майбутнього роману.

Юрій Яновський серйозно вивчав також історичні факти, фольклорні джерела.

Твір був різко засуджений ортодоксальною вульгарно-соціологічною критикою як націоналістичний, неправдивий, наклепницький стосовно тріумфальних дій Червоної Армії під проводом комуністів. Авторові дорікали за оспівування анархії та отаманства.

За ці серйозні «вади» «Чотири шаблі» надовго були викреслені з української літератури, перші видання заховані до спецфондів.

Митця змусили виправдовуватися за переклади роману чеською та німецькою мовами, з'яву їх за кордоном, а невдовзі й прилюдно засудити роман як свою гірку помилку.

Певно, треба було мати в серці багато мужності, щоб витримати всі звинувачення за цей по-справжньому щирий, чесний і правдивий твір, щоб насильно змінити свої ідейно-художні орієнтири, власне, відректися від свого «Я». «Чотири шаблі» стали останнім твором, у якому Яновський був і це самим собою.

З молодечою пристрастю і сміливістю тут показано могутню стихію національно-визвольного руху в Україні у революційний час та його трагічні наслідки. Така тема в українській літературі була порушена Юрієм Яновським уперше. Маємо і її оригінальне вирішення, на якому позначилося романтичне світовідчування молодого Яновського.

Епіграф «Пустимо стрілку, як грім по небу; Пустимось кіньми, як дрібен дощик; Блиснем шаблями, як сонце в хмарі» (взятий із збірки «Народньїе южнорусские песни» А. Метлинсько-го) —своєрідна заявка письменника на поетизацію стихії народної боротьби і символ духовного піднесення цієї боротьби.

Твір складається з семи розділів (пісень).

Окремими новелами вони друкувалися в часописах і мали назви: «Козак Швачка», «Успенівська операція», «Рейд», «Загибель бригади», «Маршал Остюк», «Ми на золотому ручаї», «Китайська шахта» (або ще «Шахай умер»).

Таким чином, Ю. Яновський «Чотирма шаблями» започаткував в українській літературі новий різновид роману—роман у новелах (пізніше то будуть «Вершники», «Тронка» О. Гончара).

Кожен розділ має обов'язковий пісенний зачин, який звучить як авторське тлумачення дальшої оповіді, обіцянка певного настрою. Ці пісні-зачини в композиції роману, а ще більше в його загальному ідейно-художньому спрямуванні, мають велике значення.

Вони підсилюють визвольний пафос віками поневоленого українського народу, передають його як частину свідомості цього народу, його заповітних бажань і мрій, його невід'ємний духовний світ, приспаний довгою неволею.

Ось уривок до третьої пісні («Рейд»):

Приходь і здалеку, одчай труби,

Великої військової тривоги!

Летіть, летіть весняної доби

Земля і кінь, списи і корогови!

О вітре мандрів, весну розвівай,

Підкинь до неба пил полків кінноти!

Земля лежить — щасливий теплий край,

коливаються її висоти.

Народ пробудився, його глибинне єство, серцевина свідомості виходить на поверхню. Прикметно, що роман починається весіллям Шахая, ватажка партизанських загонів. Такий зачин символізує початок нового шляху, нового життя, початок, боротьби. «Груди їм розпирало чекання» — красномовна метафора. Ось Шахай іде по осінньому ярмарку. Опис його романтизований, деталі «оживлені» метафорикою. Разом із подібними описами письменник вносить у твір національно-фольклорний колорит, так само як і тими піснями, що звучать на весіллі. Взагалі вся поетика роману, .і надто перших чотирьох пісень, де показано стихію визвольної боротьби, близька до української народнопоетичної традиції. Експресія вираження настрою, почуттів домінує над зображенням. Це відчутно і в розкішних батальних сценах, подібних яким не було в тогочасній українській прозі: «Кулеметники розбіглися з тачанками на фланги, і Галат без шапки лаявся коло підводи з патронами, не сміючи підвести голос. Тільки ворожі гармати стукали далеко. Все робилося в такій страшній і нервовій тиші, що всім здавалося — нічого на землі немає: ні міст, ні сіл, ні людських звичаїв, тільки вони самі зійшлися тут на герць, самі на ввесь світ — вони та їхній ворог…».

Прагнучи увіковічнити в слові визвольний рух рідного народу, Ю. Яновський втілив його насамперед у героях «Чотирьох шабель». «Присвячую партизанам України»1 — ці слова стоять біля автографа твору, однак не ввійшли в жодне його видання.

Шахай, Остюк, Галат, Марченко — їх автор називає в пісенному зачині «чотири паростки міцного дуба» (тобто сини великого народу). Різні вони, але об'єднані спільною метою, певною мірою романтизовані, навіть ідеалізовані.

Автор зумисне ставить їх у такі ситуації, в яких максимально виразились би їхня глибинна суть, відвага, геройство, сила. Шахай видається бригаді «надлюдською силою». Тяжко поранений Остюк продовжує героїчно битися і керувати кіннотниками.

«Це сиділи на скелі орли» — уже на початку роману говорить про них Яновський. Ми ще не бачимо їх у бою, але вже готові до сприймання їх як героїв, яким симпатизує митець.

Стиль перших чотирьох розділів характеризується захопленим, радісним сприйманням життя, боротьби народу за визволення. Ця боротьба показана в дусі кращої романтичної традиції XIX ст.

, яскраво виявленої в «Чорній раді» П. Куліша, «Гайдамаках» Т. Шевченка. Цей романтичний пафос письменник не міг витримати незмінним в останніх розділах.

Але це не свідчить про його професійну невправність як молодого ще автора.

Річ у тім, що твір писався тоді, коли вже відгриміли бої, а національно-визвольні змагання зазнали поразки, багато колишніх вояків Армії Української Народної Республіки емігрували за кордон. А ті, що лишилися, змушені були змиритися зі своєю долею і долею своєї нації. Такою була об'єктивна реальність, і такою її зображує Ю. Яновський.

Повернулися до мирної праці наші легендарні герої, але перед цим вони вдосталь намандрувалися по світу. Остюк дипломатом (чи емігрантом) у Парижі, Марченко на півночі золотошукачем. Про це розповідь в останніх трьох розділах. Відбувається осмислення своєї поразки і власне трагедії народу. Душі героїв стомлені й спустошені.

їх навіть не цінують як колишніх бійців (так не шанували довгий час немічні нащадки патріотів України Мазепу, Бандеру). Про це мала бути восьма пісня. І життя довколишнє не таке прекрасне, як колись мріялося перед боями. Немає причин для оптимізму. «Як покручене бурею дерево» стоїть Остюк, колишній стрункий і міцний кіннотник, перед друзями.

З болем оглядається довкола і бачить: «Голий безводний степ оточує заводи і шахти. Ні води, ні дерева. Хліборобів ковтнула вигідніша, не хліборобська праця… Де та рука, що насадить тут зелений і запашний сад? Багаті і врожайні поля?». Біль, розчарування вчуваються і в зізнаннях Галата: «Я хочу жити і відчувати, що я є господар усього в країні».

На цьому тлі фальшиво сприймається патетична промова Шахая.

Як бачимо, в «Чотирьох шаблях» молодий Юрій Яновський проявив добру обізнаність із реальним станом речей, він досить помірковано роздумує над тим, що ж одержав народ після переможних боїв під червоним прапором. Але художнє витлумачення цих болючих проблем залишає на потім, про що пише в післяслові. У самому ж творі він зосереджується на іншому.

Із мріями про краще майбутнє поринули в нестримну стихію боротьби за визволення Шахай, Остюк, Галат і Марченко, брати Виривайли. Не раз вони відчайдушно кидалися в бій із піснею «червоного прапора красна зоря обійде із нами далекі моря». Як згадує Г. Костюк, Юрій Яновський у розмові з ним так пояснював ідейну спрямованість «Чотирьох шабель»: «…

я пишу щось більше, ніж більшовицька партизанщина. Я пишу про великий стихійний вибух віками поневоленого народу. Більшовицька партизанщина лише частка його. А народ у своїй цілості має свою історію, свою культуру, свою поезію, звичаї. Не завжди це покривалося більшовицькою партизанщиною. Але й покривалося. Мій Галат, Санька Шворень і багато інших — пролетарі, робітники.

Але вони сини свого великого народу»1.

Як бачимо, наприкінці 20-х рр. Юрію Яновському поталанило яскравими романтичними фарбами передати стихію, дух визвольної боротьби українського народу, спробувати правдиво відтворити і пореволюційну дійсність. Придивімося уважно до останніх сторінок роману. «Комуністи, наперед! — прошепотів Остюк. Зайшли до кліті.

Кліть рушила. Вони повисли в — чорній мряці. Вітер свистів внизу. На поясах у них блимали лампи. Друзі падали вглибину, наче вирушали із своєї планети в путь поміж вічних зір» (курсив — Р. М). Це символічна картина. В ній передбачення Яновським майбутнього України, котре, як бачимо зараз, справдилося.

Романтик Юрій Яновський, як і Довженко чи Хвильовий, теж був фанатиком-мрійником, коли починав пізнавати світ, але потім, як свідчить роман «Чотири шаблі», прозрів і глибоко розчарувався. Однак про це він уже ніколи не міг розказати нам.

Поглиблений інтерес до минувшини рідного краю, що його переживала творча інтелігенція міжвоєнного двадцятиліття, зумовив появу низки повістей і романів, в основу яких покладалася героїчна тематика києво-руського чи козацького періодів.

Увагу тогочасного читача привернули повісті Катрі Гриневичевої («Шоломи на сонці», 1928; «Шестикрилець», 1935), спрямовані на художнє осмислення подій у Галицько-Волинській землі на межі XII—XIII ст.

, зокрема непересічна постать князя Романа Мстиславича та боротьба за утвердження запроваджуваних ним державотворчих ідей, коли його справу довелося продовжувати вже простим галичанам—полонинським пастухам на чолі з Дужем.

Помітною у прозі тих літ виявилася трилогія Б. Лепкого «Мазепа», яку він почав писати ще у 20-х рр. Монументальний твір про героїчну спробу українства визволитися з-під московського ярма характеризувався перевагою романтичної манери зображення над аналітичним осягненням подій початку XVIII ст., спричиняючи ліризацію оповіді, посилення в ній ефекту авторської присутності.

Унікальним явищем в українській історичній прозі 30-х рр. був доробок Наталени Королевої, в жилах якої текла іспанська та українська (сіверська) кров.

Захопившись археологічними студіями, письменниця цілком свідомо обирала коло своїх літературних мотивів, переосмислювала або євангельські сюжети про Ісуса Христа («Водні они», 1935; «Ошй езі уегііаз?», тобто «Що є істина?», 1939), або гостродраматичні події пізнього середньовіччя, коли було винайдено порох — «диявольський вогонь» (повість «1313», 1935), або ж фатальні сторінки з періоду панування римського імператора Публія Енія Адріана із II ст. н. є. («Сон тіні», 1938), або ж родова хроніка іспанського пращура письменниці з XVI ст.— Карлоса Лачерди, який завдяки Адамові Дуніну-Борковському оселився на благодатній Волині («Предок», 1937).

Період другої світової війни. «Празька школа» існувала за інерцією під час другої світової війни, розв'язаної фашистською Німеччиною та більшовицьким СРСР, які змовилися переділити світ (горезвісний пакт Ріббентропа — Молотова). Із закінченням війни «празька школа» відійшла в історію.

В ці трагічні роки окрему сторінку в українській літературі складає поезія та пісенність Української повстанської армії, що друкувалась у виданнях ОУН—УПА («На чатах», «Ідея і чин», «Чорний ліс» та ін.). Серед авторів (Марко Боєслав, Марта Гай, П. Гетьманець та ін.

, що загинули в боях з німецькими чи радянськими окупантами), вирізняється постать надзвичайно талановитого Мирослава Кушніра, який збагатив українську поезію романтизованим світом, великою волею до життя. Оточений більшовицькими карателями біля села Дібча, він підірвався гранатою восени 1944 р., як напророчив собі в одному з віршів.

Чимало авторських пісень УПА поширилися серед народу як баладні, ліричні, маршові та сатиричні пісні.

Під час другої світової війни на території, окупованій німецькими фашистами, виходила українська періодика [газети «Українське слово» (Київ), «Нова Україна» (Харків), «Волинь» (Рівне), журнал «Літаври» (Київ)], де друкувалися твори тогочасних письменників, як і на сторінках журналів «Пробоєм» (Прага), «Український вісник» (Берлін) тощо.

Источник: http://bukvasha.ru/referat/317013

Реферат: Літературно-громадська спадщина Ю. Яновського

Літературно-громадська спадщина Ю. Яновського

У романтичномустилі написанаповість «Байгород»,яка створювалася1927 р. в Одесі, «колиспогади юнацтваавторовогопідступиликлубком до йогогорлянки.

Авторовінашому здавалосятоді, що моревитікає з берегіві широкою водоютече в степи,переламуючись,перегинаючисьчерез обрій»,— так поясненозадум у «Коментаряхдо книжок…».

А спогади тібули про реальніподії — жорстокісутички вояківотаманші МарусіНикифоровоїз червоноармійськимзагоном Полупановав Єлизаветградіта перша юнацькалюбов майбутньогоавтора до ГаліМоскалець, щотак нещасливозакінчилася.

Над містомгуркочутьснаряди, свистятькулі, небезпекачигає за кожнимрогом — на цьомутлі розцвітаєромантичнекохання Кіхани(знову незвичнеім'я) до Лізи.

«Злива почуттів»,емоцій, враженьпереважає втворі, загадковіситуації (особливодовкола Лізиногочоловіка) наповнюютьописи романтичноютаємничістю,нестримнийавторськийголос прориваєтьсячерез ліричнівідступи. Героїпоказані вхаосі почуттів,психологічнихроздумів просебе і довколишніподії.

Здається,сюжетні колізіїмало цікавлятьписьменника.В центрі мистецькогозображенняромантичнийконфлікт міжжиттєвим началомі війною, смертю,актуальнатогочаснаколізія міжлюбов'ю і революційнимобов'язком.

Яновськийбув далекийвід вирішенняякихось ідеологічнихпроблем, навітьне прагнув щосьоспівати чикогось возвеличити,що хотіла бачитив «Байгороді»тогочаснакритика.

Насампередупадає в оконаскрізна ідеявизволенняіндивідуальності,особистості,людини, живої,чутливої, вразливоїта, можливо, неготової сприйматиналежним чиномвипробуваннядолі, звільнитисявід тягарів,накинутих іззовні, чужихдля чистоїдуші. А саметакий Кіхана.

В цьому образічимало відавтора, якийбув не лишейого прообразом,а й натхненникомвсеперемагаючоїідеї торжестважиття над смертю,любові надвійною та розрухою.І хоч Кіханазагинув, любов,як найприроднішепочуття, перемогласмерть, вонапродовжує житив пам'яті. Колийого знайшли,«…сходило сонце.

З міста ніссявеликоднійдзвін, тихийі нерівний».Автор над уселюбить життя,яке описує, ісвоїх героїв,як «дітей, щовчилися ходити».«Го-гой! Як веселойти вперед»— так оптимістичнозакінчуєтьсяповість.

Роман«Майстер корабля»(1928) з'явився отій порі, колибагато українськихписьменників,слідом за М.Хвильовим, якийвідверто поставивпитання «Камогрядеши?», «Україначи Малоросія?»,шукали відповідіна них. Якимшляхом розвиватиметьсятепер українськанація і культуразокрема? Саметоді з'являютьсяромани В. Підмогильного«Місто», «Невеличкадрама», М.

Івченка«Робітні сили»,Є. Плужника«Недуга», В.Винниченка«Сонячна машина»,М. Хвильового«Санаторійназона», «Вальдшнепи»,в яких провіднемісце відводитьсятворчій інтелігенції,власне, елітісуспільства.Це абсолютноне збігалосяіз нав'язуваноюбільшовицькоюідеологієюправлячою роллюробітничогокласу як гегемона.В цьому ж рядуі роман «Майстеркорабля» ЮріяЯновського.

Це бувабсолютноноваторський(за змістом іформою) твірв українськійлітературі.Вплив зарубіжноїромантичноїкласики відчуваєтьсятільки на рівнісвітоглядному,що лише розширилохудожні обріїроману.

У йогооснові — власнийдосвід перебуванняна Одеськійкінофабриців 1925—1927 рр. Можнатакож провестипаралель міжгероями і реальнимипрототипами:То-Ма-Кі (ТоваришМайстер Кіно)—сам Юрій Яновський,Сев — режисерО.

Довженко,Професор —художник, знавецьстаровинипрофесор В.

Кричевський,Директор —Павло Нечеса(очолювавкінофабрику),Тайах — відомабалерина ІтаПензо, пізнішерепресована,подобаласяДовженковіта Яновському,Богдан — акторГригорій Гричер,Місто — портоваОдеса, тодішній«Голлівуд наберезі Чорногоморя».

Незвичний,новий для українськоїлітературисюжет.

РежисерСев знімаєфільм про матросаБогдана. Длязйомок будуєтьсявітрильник.Але це не бутафорнаспоруда — наньому плаватимутьучні мореходноїшколи. Томумайстри дужестараються.

Композиціядосить вільна,роман нібирозбудовуєтьсяна очах. Незвичнаформа оповіді— монолог-сповідьсімдесятилітньогоТо-Ма-Кі, якийзгадує своюдалеку молодість,пов'язану зкіномистецтвом.Читач мандруєразом із героямиз майбутньогов минуле. Таємничі,часом небезпечніпригоди змінюютьодна одну.

Діявідбуваєтьсято в Одесі, тов Італії, Румунії,навіть на островіЯва. Мариністичнийколорит Міста,що з'явився вукраїнськійлітературічи не впершев такому обсязі,змінюєтьсяекзотикою чужихкраїн. Екзотичнітакож іменагероїв: Тайах,Сев, То-Ма-Кі,його сини Майклі Генрі. Авторсміливо ставв опозицію долітературнихтрафаретів.

Усе це не сподобалосятогочаснійкритиці.

У романтичномутворі обов'язковомає бути любовнаколізія і ПрекраснаДама. Тут цезагадковатанцівницяТайах, в якузакохані Сев,То-Ма-Кі та Богдан.Усі вони готовівпасти їй доніг. Це сильні,вольові натури,якими і маютьбути романтичнігерої. Любовнасюжетна лініяу творі є втіленняметичного кредомитця, якийсповідує культжіночності,вірної дружби,краси людськихвзаємин.

«Майстеркорабля» написанийвідчайдушнимромантиком,залюблениму море, життя,людей, письменником,що вміє «горіти»над твором. Тутутверджується«романтикавітаїзму»,непереможнежиттєлюбство,до якого закликаву статтях М.Хвильовий іяке наснажувалобагатьох митців20-х рр. Ю. Яновськийопоетизуваввільне творченачало в українськійлюдині, розбудженійдо нового життя.(Це символізуєбудівництвовітрильника.)

Майстерна носі корабля— дерев'янафігурка ізпрофілем жінки,яка веде йоговперед, оберігаєвід рифів. Щоповинна взятиз собою в подальшудорогу українськанація? Якийбагаж духовності,які морально-етичнівартості? Щобуде оберігатиЇЇ в майбутньому?Ці проблемиі порушуютьсяв романі.

Так сталося,що саме цейтвір засвідчив,апофеоз духовногозростанняромантика ЮріяЯновського.«Чотири шаблі»проклали містокдо духовногозгасання,самозреченнязаради… фізичноговиживання.

Післяз'яви .1935 р. романув новелах «Вершники»письменникстав доситьвідомим. Цейтвір узагаліпротягом довгогочасу вважавсявершиннимздобуткоммитця. «В ційневеликійкнижці закладенотри роки роботи,три роки всілякихдумок і самовідчувань,усяких життєвихумов»1,— читаємов записникахавтора. Що зацими словами?

Насамперед«Вершники»були своєріднимкомпромісоміз самим собою,способомреабілітуватисебе передофіційноюкритикою, «виправити»помилки «Чотирьохшабель», що заних було розіп'ятописьменника.Роман цей з'явивсясвоєчасно. Вжебули арештованіМ. Куліш, В. Підмогильний,Є. Плужник, М.Зеров, М. Драй-Хмара,розстрілянийГ. Косинка…

«Вершники»написані ідеологічноправильно, єв них і провіднароль більшовицькоїпартії, і перемогачервоногопрапора, іоспівування«непорушного»союзу робітниківі селян, героїзмкомуністів.Роман був даниноюсвоєму часові,але, на відмінувід подібнихтворів, усетаки талановитою.

Кажемо такзавдяки кращимновелам: «Дитинство»,«Подвійнеколо», «Шаландав морі», якінагадуютьобережний рухкорабля міжрифами. Цейкорабель пливе— вони спорідненіз народно-пісенноютрадицією, вних автор апелюєдо загальнолюдськихцінностей. Вінпоказує трагедіюукраїнськогонароду — розпадроду, родинизаради якихосьнових цінностей.

Всі три новелизв'язані міжсобою цієюболючою таактуальноюпроблемою.

Новела«Подвійне коло»(коло інтересівкласових іродинних) —класичнийзразок художньоговтілення болючихроздумів митцяпро непростийчас в історіїсвого народу,коли брат убиваєбрата.

Той «умовний»бій у степу підКомпаніївкоюсимволізуєсобою всю складнуситуацію вУкраїні підчас громадянськоївійни.

І хочаврешті-рештперемагаєінтернаціональнийзагін ІванаПоловця, алеемоційнийакцент зовсімна іншому —автор не підтримуєцю кривавурізню, хочавона і задлянового життя.Звернімосядо тексту.

Махновськийзагін Панасаб'ється з петлюрівцями,яких очолюєбрат Оверко.Куля Панаса«вибила Оверковімозок на колесо,блискавкарозкололахмару, слідомударив грім»— символічнакартина. І осьпохорон.

У йогоописі вирізняєтьсятака суттєвадеталь: «Пообличчю ПанасаПоловця біглидощові краплі,збоку здавалося,що він слізноплаче кологотової могили.У всього загонутекли дощовісльози, це буластрашна річ,щоб отак плакавгірко цілийвійськовийзагін, а дощ невгавав».

І начене буде кінцяі краю дощу, бо«залізна жорстокість»панувала надлюдьми. Чи жвимиє дощ —услов'янськійміфологіїсимвол очищеннявід усякоїнечисті — цюгрішну землю?Автор не можевважати закономірним,нормальнимвирішенняконфліктів,наведення ладучерез братовбивство.

Дощ на обличчіПанаса і всьогозагону — тойого німийдокір, бо вголос,відверто вінуже не мігвисловлюватисвоїх думокі виражати своїістинні почування.«…І думав я нетільки те, щонаписав у книжках»,—занотує Ю. Яновськийу щоденнику.Передусім ціслова стосуються«Вершників».

«ЧОТИРИШАБЛІ»Що це за твіру долі Яновськогоі в українськійлітературі20—30-х рр.? Завизначеннямавтора, найбільш«багатостраждальний»у його біографії.Він «дуже багатопоклав тудироботи», «живоїкрові і нервів»1.Написаний у1926—1929 рр.

Окремірозділи з'являлисяв періодиці,найчастіше«Рейд» (третяпісня), що виходиві окремим виданням.Уперше романнадруковано1930 р., тоді ж опублікованорозділ у російській«Красной нови».

Його прочитавМаксим Горькийі досить високооцінив: якщоце написанемолодим автором,то з нього «будеттолк»2.

На основічого виникзадум роману?

Працюючиголовним редакторомОдеської кінофабрики,ІО. Яновськийпознайомивсяі потоваришувавіз легендарнимвійськовимдіячем українськогопартизанськогоруху під часвизвольнихзмагань 1917—1920 рр.Юрієм Тютюнником.

Саме він розповівписьменникучимало цікавогоз тих героїчнихчасів, із яскравимиподробицями,деталями. ЮрійТютюнник тежмав героїчнубіографію іміг стати прообразомкотроїсь іздійових осібмайбутньогороману.

ЮрійЯновськийсерйозно вивчавтакож історичніфакти, фольклорніджерела.

Твір буврізко засудженийортодоксальноювульгарно-соціологічноюкритикою якнаціоналістичний,неправдивий,наклепницькийстосовно тріумфальнихдій ЧервоноїАрмії під проводомкомуністів.Авторові дорікализа оспівуванняанархії таотаманства.

За ці серйозні«вади» «Чотиришаблі» надовгобули викресленіз українськоїлітератури,перші виданнязаховані доспецфондів.

Митця змусиливиправдовуватисяза перекладироману чеськоюта німецькоюмовами, з'явуїх за кордоном,а невдовзі йприлюдно засудитироман як своюгірку помилку.

Певно,треба було матив серці багатомужності, щобвитримати всізвинуваченняза цей по-справжньомущирий, чеснийі правдивийтвір, щоб насильнозмінити своїідейно-художніорієнтири,власне, відректисявід свого «Я».«Чотири шаблі»стали останнімтвором, у якомуЯновський буві це самим собою.

Змолодечоюпристрастюі сміливістютут показаномогутню стихіюнаціонально-визвольногоруху в Україніу революційнийчас та йоготрагічні наслідки.Така тема вукраїнськійлітературібула порушенаЮрієм Яновськимуперше. Маємоі її оригінальневирішення, наякому позначилосяромантичнесвітовідчуваннямолодого Яновського.

Епіграф«Пустимо стрілку,як грім по небу;Пустимоськіньми, як дрібендощик; Блиснемшаблями, яксонце в хмарі»(взятий із збірки«Народньїеюжнорусскиепесни» А. Метлинсько-го)—своєрідназаявка письменникана поетизаціюстихії народноїборотьби ісимвол духовногопіднесенняцієї боротьби.

Твірскладаєтьсяз семи розділів(пісень).

Окремиминовелами вонидрукувалисяв часописахі мали назви:«Козак Швачка»,«Успенівськаоперація»,«Рейд», «Загибельбригади», «МаршалОстюк», «Ми назолотому ручаї»,«Китайськашахта» (або ще«Шахай умер»).

Таким чином,Ю. Яновський«Чотирма шаблями»започаткувавв українськійлітературіновий різновидроману—роману новелах (пізнішето будуть «Вершники»,«Тронка» О.Гончара).

Коженрозділ маєобов'язковийпісенний зачин,який звучитьяк авторськетлумаченнядальшої оповіді,обіцянка певногонастрою. Ціпісні-зачинив композиціїроману, а щебільше в йогозагальномуідейно-художньомуспрямуванні,мають великезначення.

Вонипідсилюютьвизвольнийпафос вікамипоневоленогоукраїнськогонароду, передаютьйого як частинусвідомостіцього народу,його заповітнихбажань і мрій,його невід'ємнийдуховний світ,приспанийдовгою неволею.

Ось уривок дотретьої пісні(«Рейд»):

Приходьі здалеку, одчайтруби,

Великоївійськовоїтривоги!

Летіть,летіть весняноїдоби

Земляі кінь, списиі корогови!

О вітремандрів, веснурозвівай,

Підкиньдо неба пилполків кінноти!

Землялежить — щасливийтеплий край,

коливаютьсяїї висоти.

Народпробудився,його глибиннеєство, серцевинасвідомостівиходить наповерхню. Прикметно,що роман починаєтьсявесіллям Шахая,ватажка партизанськихзагонів. Такийзачин символізуєпочаток новогошляху, новогожиття, початок,боротьби. «Грудиїм розпиралочекання» —красномовнаметафора. ОсьШахай іде поосінньомуярмарку. Описйого романтизований,деталі «оживлені»метафорикою.

Разом із подібнимиописами письменниквносить у твірнаціонально-фольклорнийколорит, таксамо як і тимипіснями, щозвучать навесіллі. Взагалівся поетикароману, .і надтоперших чотирьохпісень, де показаностихію визвольноїборотьби, близькадо українськоїнароднопоетичноїтрадиції. Експресіявираженнянастрою, почуттівдомінує надзображенням.

Це відчутноі в розкішнихбатальнихсценах, подібнихяким не булов тогочаснійукраїнськійпрозі: «Кулеметникирозбіглисяз тачанкамина фланги, іГалат без шапкилаявся колопідводи з патронами,не сміючи підвестиголос. Тількиворожі гарматистукали далеко.

Все робилосяв такій страшнійі нервовійтиші, що всімздавалося —нічого на землінемає: ні міст,ні сіл, ні людськихзвичаїв, тількивони самі зійшлисятут на герць,самі на ввесьсвіт — вони таїхній ворог…».

Прагнучиувіковічнитив слові визвольнийрух рідногонароду, Ю. Яновськийвтілив йогонасампереду героях «Чотирьохшабель». «ПрисвячуюпартизанамУкраїни»1— ці слова стоятьбіля автографатвору, однакне ввійшли вжодне йоговидання.

Шахай,Остюк, Галат,Марченко — їхавтор називаєв пісенномузачині «чотирипаростки міцногодуба» (тобтосини великогонароду). Різнівони, але об'єднаніспільною метою,певною міроюромантизовані,навіть ідеалізовані.

Автор зумиснеставить їх утакі ситуації,в яких максимальновиразилисьби їхня глибиннасуть, відвага,геройство,сила. Шахайвидаєтьсябригаді «надлюдськоюсилою». Тяжкопоранений Остюкпродовжуєгероїчно битисяі керуватикіннотниками.

«Це сиділи наскелі орли»— уже на початкуроману говоритьпро них Яновський.Ми ще не бачимоїх у бою, алевже готові досприйманняїх як героїв,яким симпатизуємитець.

Стильперших чотирьохрозділівхарактеризуєтьсязахопленим,радісним сприйманнямжиття, боротьбинароду за визволення.Ця боротьбапоказана в дусікращої романтичноїтрадиції XIXст., яскравовиявленої в«Чорній раді»П. Куліша, «Гайдамаках»Т. Шевченка.Цей романтичнийпафос письменникне міг витриматинезмінним востанніх розділах.Але це не свідчитьпро його професійнуневправністьяк молодогоще автора.

Річ у тім,що твір писавсятоді, коли вжевідгримілибої, а національно-визвольнізмагання зазналипоразки, багатоколишніх вояківАрмії УкраїнськоїНародної Республікиемігрувализа кордон. Аті, що лишилися,змушені булизмиритися зісвоєю долеюі долею своєїнації. Такоюбула об'єктивнареальність,і такою її зображуєЮ. Яновський.

Повернулисядо мирної працінаші легендарнігерої, але передцим вони вдостальнамандрувалисяпо світу. Остюкдипломатом(чи емігрантом)у Парижі, Марченкона півночізолотошукачем.Про це розповідьв останніхтрьох розділах.Відбуваєтьсяосмисленнясвоєї поразкиі власне трагедіїнароду. Душігероїв стомленій спустошені.

їх навіть нецінують якколишніх бійців(так не шанувалидовгий часнемічні нащадкипатріотівУкраїни Мазепу,Бандеру). Проце мала бутивосьма пісня.І життя довколишнєне таке прекрасне,як колись мріялосяперед боями.Немає причиндля оптимізму.«Як покрученебурею дерево»стоїть Остюк,колишній стрункийі міцний кіннотник,перед друзями.

З болем оглядаєтьсядовкола і бачить:«Голий безводнийстеп оточуєзаводи і шахти.Ні води, ні дерева.Хліборобівковтнула вигідніша,не хліборобськапраця… Де тарука, що насадитьтут зеленийі запашний сад?Багаті і врожайніполя?». Біль,розчаруваннявчуваютьсяі в зізнанняхГалата: «Я хочужити і відчувати,що я є господарусього в країні».

На цьому тліфальшиво сприймаєтьсяпатетичнапромова Шахая.

Як бачимо,в «Чотирьохшаблях» молодийЮрій Яновськийпроявив добруобізнаністьіз реальнимстаном речей,він доситьпоміркованороздумує надтим, що ж одержавнарод післяпереможнихбоїв під червонимпрапором. Алехудожнє витлумаченняцих болючихпроблем залишаєна потім, прощо пише в післяслові.У самому ж творівін зосереджуєтьсяна іншому.

Із мріямипро краще майбутнєпоринули внестримнустихію боротьбиза визволенняШахай, Остюк,Галат і Марченко,брати Виривайли.Не раз вонивідчайдушнокидалися в бійіз піснею «червоногопрапора красназоря обійдеіз нами далекіморя». Як згадуєГ. Костюк, ЮрійЯновський урозмові з нимтак пояснювавідейну спрямованість«Чотирьохшабель»: «…

япишу щось більше,ніж більшовицькапартизанщина.Я пишу про великийстихійний вибухвіками поневоленогонароду. Більшовицькапартизанщиналише часткайого. А народу своїй цілостімає свою історію,свою культуру,свою поезію,звичаї. Не завждице покривалосябільшовицькоюпартизанщиною.Але й покривалося.Мій Галат, СанькаШворень і багатоінших — пролетарі,робітники.

Алевони сини своговеликого народу»1.

Як бачимо,наприкінці20-х рр. Юрію Яновськомупоталанилояскравимиромантичнимифарбами передатистихію, духвизвольноїборотьби українськогонароду, спробуватиправдиво відтворитиі пореволюційнудійсність.Придивімосяуважно до останніхсторінок роману.«Комуністи,наперед! — прошепотівОстюк.

Зайшлидо кліті. Клітьрушила. Вониповисли в — чорніймряці. Вітерсвистів внизу.На поясах у нихблимали лампи.Друзі падаливглибину, начевирушали ізсвоєї планетив путь поміжвічних зір»(курсив — Р. М).Це символічнакартина.

В нійпередбаченняЯновськиммайбутньогоУкраїни, котре,як бачимо зараз,справдилося.

РомантикЮрій Яновський,як і Довженкочи Хвильовий,теж був фанатиком-мрійником,коли починавпізнавати світ,але потім, яксвідчить роман«Чотири шаблі»,прозрів і глибокорозчарувався.Однак про цевін уже ніколине міг розказатинам.

Поглибленийінтерес доминувшинирідного краю,що його переживалатворча інтелігенціяміжвоєнногодвадцятиліття,зумовив появунизки повістейі романів, воснову якихпокладаласягероїчна тематикакиєво-руськогочи козацькогоперіодів.

Увагутогочасногочитача привернулиповісті КатріГриневичевої(«Шоломи насонці», 1928; «Шестикрилець»,1935), спрямованіна художнєосмисленняподій у Галицько-Волинськійземлі на межіXII—XIIIст.

, зокреманепересічнапостать князяРомана Мстиславичата боротьбаза утвердженнязапроваджуванихним державотворчихідей, коли йогосправу довелосяпродовжувативже простимгаличанам—полонинськимпастухам начолі з Дужем.

Помітноюу прозі тих літвиявиласятрилогія Б.Лепкого «Мазепа»,яку він почавписати ще у20-х рр. Монументальнийтвір про героїчнуспробу українствавизволитисяз-під московськогоярма характеризувавсяперевагоюромантичноїманери зображеннянад аналітичнимосягненнямподій початкуXVIII ст., спричиняючиліризаціюоповіді, посиленняв ній ефектуавторськоїприсутності.

Унікальнимявищем в українськійісторичнійпрозі 30-х рр. бувдоробок НаталениКоролевої, вжилах якоїтекла іспанськата українська(сіверська)кров.

Захопившисьархеологічнимистудіями, письменницяцілком свідомообирала колосвоїх літературнихмотивів, переосмислювалаабо євангельськісюжети проІсуса Христа(«Водні они»,1935; «Ошй езі уегііаз?»,тобто «Що єістина?», 1939), абогостродраматичніподії пізньогосередньовіччя,коли було винайденопорох — «диявольськийвогонь» (повість«1313», 1935), або ж фатальністорінки зперіоду пануванняримськогоімператораПублія ЕніяАдріана із IIст. н. є. («Сонтіні», 1938), або жродова хронікаіспанськогопращура письменниціз XVI ст.— КарлосаЛачерди, якийзавдяки АдамовіДуніну-Борковськомуоселився наблагодатнійВолині («Предок»,1937).

Періоддругої світовоївійни. «Празькашкола» існувалаза інерцієюпід час другоїсвітової війни,розв'язаноїфашистськоюНімеччиноюта більшовицькимСРСР, які змовилисяпереділитисвіт (горезвіснийпакт Ріббентропа— Молотова). Іззакінченнямвійни «празькашкола» відійшлав історію.

В цітрагічні рокиокрему сторінкув українськійлітературіскладає поезіята пісенністьУкраїнськоїповстанськоїармії, що друкуваласьу виданняхОУН—УПА («Начатах», «Ідеяі чин», «Чорнийліс» та ін.). Середавторів (МаркоБоєслав, МартаГай, П. Гетьманецьта ін.

, що загинулив боях з німецькимичи радянськимиокупантами),вирізняєтьсяпостать надзвичайноталановитогоМирославаКушніра, якийзбагатив українськупоезію романтизованимсвітом, великоюволею до життя.Оточенийбільшовицькимикарателямибіля села Дібча,він підірвавсягранатою восени1944 р., як напророчивсобі в одномуз віршів.

Чималоавторськихпісень УПАпоширилисясеред народуяк баладні,ліричні, маршовіта сатиричніпісні.

Під часдругої світовоївійни на території,окупованійнімецькимифашистами,виходила українськаперіодика[газети «Українськеслово» (Київ),«Нова Україна»(Харків), «Волинь»(Рівне), журнал«Літаври»(Київ)], де друкувалисятвори тогочаснихписьменників,як і на сторінкахжурналів «Пробоєм»(Прага), «Українськийвісник» (Берлін)тощо.

Источник: http://refeteka.ru/r-199301.html

Refy-free
Добавить комментарий